Себастьян Фолкс - Пташиний спів

Він поцілував її знову, і вона відповіла йому. Він відчув солодкість її губ, а потім припав обличчям до її плеча.

Вона вирвалася і вибігла з кімнати. Стівен підійшов до вікна, відчинив і подивився на вулицю. Ним керувала сила, якій він не міг протистояти. Та частина його свідомості, котра зберігала спокій, розуміла це. Необхідність була очевидною — питання було тільки в тому, чи вона згодиться.

У своїй кімнаті мадам Азер нервово крокувала від стіни до стіни, витираючи сльози. Вона майже задихалася від почуттів до нього, але боялася його. Їй хотілося втішити Стівена — а разом із тим хотілося, щоб він узяв її, щоб використав її. Потоки бажання і пристрасті, яких вона ніколи не знала та про які не думала вже багато років, захлиснули жінку. Вона хотіла, щоб він оживив у ній все те, що вона поховала, щоб він зруйнував і принизив ту несправжню її особистість, створену нею. Але він такий молодий... Вона відчувала невпевненість. Хотілося торкнутися його шкіри...

Вона спустилася сходами вниз — так легко, що її кроків не було чути. Вона застала його у боротьбі із самим собою, повернутим до вікна.

— Ідіть у червону кімнату, — промовила жінка.

Коли Стівен повернувся на голос, її вже не було. Червона кімната. Він запанікував. Це, мабуть, була одна з тих кімнат, котрі він якось бачив, але потім не зміг знайти. Наче кімната зі сну — недосяжна, завжди десь позаду. Він побіг сходами нагору і побачив, як вона звертає за кут. Вона йшла головним коридором до вузького переходу, від діленого аркою. Там у кінці були зачинені двері, через які потрапляв у ту частину будинку, де живуть слуги. Перед ними зліва були інші — з овальною порцеляновою ручкою та тріскучим замком. Він наздогнав її вже біля дверей маленької кімнати, де стояло ліжко з мідною рамою, накрите червоним покривалом.

— Ізабель, — у нього в очах теж стояли сльози. Він пропустив між пальцями пасмо її волосся.

— Бідний мій хлопчику, — промовила вона.

Він знову поцілував її, і цього разу її язик не тікав від нього.

— Де Лізетта? — запитав він.

— У саду. Я не знаю. О боже, будь ласка... — вона затремтіла, очі заплющилися. Коли вона змогла їх розплющити, їй було важко дихати.

Стівен почав зривати з неї одяг, і вона наполегливо, але незграбно йому допомагала. Жакет зачепився за лікоть. Стівен стягнув блузу і занурився обличчям у атлас на її грудях. Зір та дотик приносили йому стільки насолоди, що, здавалося, йому буде замало і кількох років, щоб оцінити це. Зараз же ним керував нестямний поспіх.

Ізабель відчувала дотик його рук, його поцілунки, розуміла, що він бачить, розуміла, що це соромно і непристойно. — але уявляла, як це руйнує її несправжню благопристойність, і ще більше розпалялась. Вона торкалася його волосся, плечей, гладенької шкіри на грудях під сорочкою.

— Будь ласка, швидше, — Ізабель почула свій голос, хоча слова було важно розібрати через рване дихання.

Вона провела рукою по передній частині його штанів — так, як, на її думку, зробила б якась повія, — і відчула напруження під тканиною. Ніхто її не засуджує. Нікого це не жахає. Вона може робити усе що заманеться. Він зупинився, щоб зробити подих, і вона допомогла йому зняти з себе шовкові панталони — щоб показати йому те, що він, певно, довго уявляв собі. Вона щільно заплющила очі, роздягаючись, — але почуття провини так і не з’явилося. Стівен притис її спиною до ліжка, і вона почала ритмічно вигинатися дугою, а тіло — благати про його увагу. Нарешті вона відчула дотик — хапнула повітря, і зрозуміла, що навіть не чекала цього. Вона відчула його язик — він дражнив, обпікав її ззовні і навіть усередині, наче відмикав ключем замок у її тілі. Вона задихалася від шоку цих нових відчуттів. Її тіло пронизувало тремтіння довгих ритмічних рухів. Пристрасть наче віднесла її свідомість кудись далеко, у грудях з’явився вузол — і цим відчуттям вже майже неможливо було опиратися, хоча вони наростали. У цьому конфлікті емоцій її голова металася з боку в бік, вона почула свій власний голос, який наче десь здалеку намагався чомусь заперечувати, — але хвиля відчуттів накрила її знову, і знову, а потім прокотилася крізь живіт, усі кінцівки, і слабкий голос — цього разу уже десь близько — промовив: «Так».

Коли вона розплющила очі, перед нею стояв Стівен — повністю голий. Її очі сфокусувались на тій його частині, котра виступала вперед. Вони ще не кохалися, і головне задоволення для них ще було попереду. Він притис її до ліжка своїм тілом і поцілував обличчя, груди — потягуючи губами соски. Потім він перевернув її на живіт і провів руками по внутрішній стороні стегон, затримавшись над шовковими панчохами, які він у поспіху не мав часу зняти, і у тому місці, де її ноги сходилися разом. Він почав цілувати їй спину, просуваючись вниз через рожеві пухкі пагорби плоті до задньої частини стегон. Тут він на мить зупинився, притулившись щокою, — і почав спочатку від кісточок над її стопами, які він роздивлявся тоді у човні, та внутрішньої сторони литок.