Айн Ренд - Джерело

Запросивши Рорка до своєї контори, він не сказав, що вирішуватиме пізніше чи мусить усе обміркувати. Він промовив:

— Ти — архітектор. — Фарґо сидів, поклавши ноги на стіл, і пахкав люлькою, одночасно випускаючи слова і хмарки диму. — Я скажу тобі, скільки місця мені потрібно і скільки я збираюся витратити. Якщо тобі треба більше — так і скажи. Решта — на твій вибір. Я небагато знаю про будинки. Але тямущу людину впізнаю з першого погляду. Дій.

Фарґо обрав Рорка, бо якось, проїжджаючи повз автозаправну станцію Ґовена, зупинився, зайшов досередини і поставив кілька запитань. Потім він дав хабара Геллеровому кухарю, щоб той показав йому будинок за відсутності господаря. Інших аргументів Фарґо не потребував.

Пізніше, в травні, коли креслярський стіл Рорка було поховано під ескізами крамниці Фарґо, він отримав наступне замовлення.

Містер Вітфорд Санборн, клієнт, власник офісної будівлі, що багато років тому спорудив для нього Генрі Камерон. Коли містер Санборн вирішив, що йому потрібна нова заміська резиденція, він відмовився від архітекторів, яких пропонувала дружина; він написав Генрі Камерону. Камерон відповів листом на десять сторінок; у перших трьох рядках листа він зазначив, що покинув практику; решта було про Говарда Рорка. Рорк так ніколи і не дізнався, що було в тому листі; Санборн його із листом не ознайомив, а Камерон не зізнався. Але містер Санборн доручив йому будівництво заміської резиденції всупереч бурхливим протестам місіс Санборн.

Місіс Санборн очолювала чимало благодійних організацій, і це призвичаїло її до такого владолюбства, яке не могло б розвинути жодне інше заняття. Місіс Санборн бажала збудувати у їхньому новому маєтку на Гудзоні французьке шато. Вона хотіла, щоб палацик мав статечний і старовинний вигляд, начебто належав їхній родині віками; звісно, визнавала вона, люди знатимуть, що це не так, але він мав бути таким, наче все було саме так.

Містер Санборн підписав угоду з Рорком після того, як Рорк докладно описав йому майбутній будинок; містер Санборн легко погодився і навіть не став чекати на ескізи.

— Але ж, Фанні, — втомлено казав він дружині, — я хочу сучасний будинок. Я казав тобі це давно. Такий, як спроектував би Камерон.

— Заради всього святого, що зараз означає Камерон? — запитувала вона.

— Я не знаю, Фанні. Знаю лише, що в Нью-Йорку немає жодного будинку як той, що він його спроектував для мене.

Суперечки тривали протягом багатьох довгих вечорів у темній, захаращеній полірованими меблями, пишній вікторіанській вітальні Санборнів. Містер Санборн вагався. Рорк запитав, обвівши кімнату рукою:

— Це те, чого ви хочете?

— Ну, якщо ви поводитиметеся виклично… — почала місіс Санборн, але містер Санборн вибухнув:

— Боже праведний, Фанні! Його правда! Це саме те, чого я не хочу ! Це те, що дістало мене до печінок!

Рорк ні з ким не бачився, аж поки не закінчив ескізів. Будинок — із простого каменю, з великими вікнами і багатьма терасами — стояв посеред парку над річкою, розгонистий, ніби повінь, відкритий, наче парк; якщо уважно простежити за його контурами, можна було зрозуміти, що форма будівлі вливається в обриси парку: поступове підняття терас і підхід до нього. Здавалося, що дерева пливуть до будинку і протікають крізь нього; здавалося, що споруда була не перешкодою для сонячного проміння, а чашею, що наповнювалася ним і збирала сяйва більше, ніж було ззовні.

Містер Санборн перший побачив ескізи. Він довго розглядав їх, а потім сказав:

— Я… Я не знаю, містере Рорк, як це висловити. Це чудово. Камерон мав рацію щодо вас.

Коли ескізи побачили інші люди, містер Санборн уже не був таким переконаним. Місіс Санборн сказала, що будинок жахливий. Знову почалися тривалі вечірні суперечки.

— Ну чому, чому ми не можемо додати башточок, ось тут, у кутках? — запитувала місіс Санборн. — На цих пласких дахах достатньо місця.

Коли вона наговорилася про башточки, то почала випитувати:

— Чому в нас не може бути вікон із перегородками? Що це принципово змінить? Бог бачить, вікна доволі великі — чому вони конче мають бути аж такі великі, я не можу второпати, це ж цілком позбавляє приватності, — але я готова погодитися з вашими вікнами, містере Рорк, якщо ви так наполягаєте, але чому ви не можете зробити перегородок на шибах? Це пом'якшить вигляд і додасть будинку певного царственного духу, такого собі, знаєте, феодального настрою.

Друзі та родичі, до яких місіс Санборн поспішила з ескізами, будинок не схвалили.