Айн Ренд - Джерело

Рорк усміхнувся. Це не була ані щаслива усмішка, ані вдячна. Це була звичайна, проста усмішка задоволення.

— Не думаю, що ви мене зрозуміли, — сказав Рорк. — Що змусило вас припустити, що я захочу повернутися?

— Тобто?

— Я не повернуся. Я більше не маю чого вчитися тут.

— Не розумію вас, — сухо сказав декан.

— Чи потрібно пояснювати? Це більше не повинно вас цікавити.

— Поясніть, будь ласка.

— Якщо бажаєте. Я хочу бути архітектором, а не археологом. Я не бачу сенсу створювати ренесансних вілл. Навіщо вчитися їх проектувати, якщо я ніколи їх не будуватиму?

— Мій любий хлопчику, великий стиль Відродження не помирає. Будинки в цьому стилі зводяться щодня.

— Вони є. І вони будуть. Але не я їх зводитиму.

— Годі вже, годі, це ж по-дитячому.

— Я прийшов сюди вивчати будівельну справу. Коли мені давали проект, його єдина цінність для мене полягала у тому, щоб навчитися розв'язувати проблему так, як я розв'язуватиму її в майбутньому. Я проектував так, як будуватиму. Я навчився усього, чого міг навчитися тут — у проектно-конструкторських дисциплінах, яких ви не схвалюєте. Іще один рік малювання італійських листівок нічого мені не дасть.

Годину тому декан хотів, щоб ця розмова минула якнайспокійніше. Зараз він волів, щоб Рорк виявив бодай якісь емоції; йому здавалося ненормальним, що хтось поводиться так невимушено за цих обставин.

— Ви хочете сказати, що серйозно плануєте будувати у такий спосіб, коли станете архітектором? Якщо станете, звісно…

— Так.

— Мій любий друже, та хто вам дозволить?

— Це не має значення. Важливо, хто мене зупинить?

— Послухайте, це поважна справа. Я шкодую, що не поговорив із вами щиро і докладно значно раніше… Знаю, знаю, знаю, не перебивайте мене, ви побачили один-два модерних будинки і нахапалися ідей. Але чи розумієте ви, яким скороминущим захопленням є оцей так званий модерний напрям? Ви повинні зрозуміти — і це підтверджують усі авторитети, — що усе прекрасне в архітектурі уже створено. Кожен стиль минулого — це родовища скарбів. Ми можемо лише черпати від великих майстрів. Хто ми такі, щоб вдосконалювати їх? Ми можемо лише намагатися, сповнені поваги, копіювати.

— Навіщо? — запитав Рорк.

«Ні, — подумав декан, — ні, він нічого такого не сказав; це цілком невинне слово, він не залякує мене».

— Це ж очевидно!

— Гляньте, — спокійно сказав Рорк і вказав на вікно. — Чи бачите ви кампуси і місто? Бачите людей, які ходять і живуть там, унизу? Так-от, мені начхати, що саме будь-хто з них чи всі вони разом думають про архітектуру — чи про будь-що інше. Чому ж я маю зважати на те, що думали про це їхні дідусі?

— Це наша священна традиція.

— Чому?

— Заради Бога, перестаньте бути таким наївним!

— Але я не розумію. Чому ви хочете, щоб я вважав оце видатною архітектурою? — він вказав на зображення Парфенону.

— Це, — сказав декан, — Парфенон.

— І все.

— Я не можу гаяти свій час на дурні запитання.

— Добре, — Рорк піднявся, взяв зі столу довгу лінійку і підійшов до картини. — Я можу вам пояснити, що з цим не так?

— Це ж Парфенон! — сказав декан.

— Так, чорт забирай, Парфенон!

Лінійка вдарила по склу на картині.

— Погляньте, — сказав Рорк, — славетні канелюри на славетних колонах — навіщо вони? Щоб приховати місця стиків на дереві — якщо колони робили з дерева, але вони не з дерева, а з мармуру. Тригліфи — що це таке? Дерево. Дерев’яні балки, складені одна на одну в спосіб, у який люди їх складали, коли почали будувати дерев’яні хати. Ваші греки взяли мармур і зробили копії своїх дерев’яних будівель, бо решта людей чинили так само. Потім ваші майстри Відродження пішли ще далі й зробили гіпсові копії мармурових копій дерева. І ось з’явилися ми, роблячи з металу і бетону копії гіпсових копій мармуру, що копіювали дерево. Навіщо?

Декан дивився на нього зацікавлено. Щось його спантеличувало, не в словах, а в манері Рорка їх промовляти.

— Правила? — мовив Рорк. — Ось мої правила: те, що можна робити з одним матеріалом, ніколи не слід робити з іншим. Немає двох однакових матеріалів. Немає двох однакових місць на Землі. Немає двох будівель з однаковим призначенням. Призначення, місце, матеріал визначають форму. Ніщо не може бути виправданим або прекрасним, якщо немає однієї центральної ідеї, бо ідея керує кожною деталлю. Будівля така само жива, як і людина. Її цілісність у тому, щоб наслідувати власну правду, єдину її тему, та слугувати власному єдиному призначенню. Людина не позичає частин свого тіла. Будівля не позичає куснів своєї душі. Творець віддає їй душу, і кожна стіна, вікно чи сходи виражають її.