Елізабет Ґілберт - Природа всіх речей

А може вийти й навпаки: хлопчисько виявить хист у якійсь справі, і тоді Бенкс триматиме його коло себе після того, як експедиція трохи вгамує його шал. Ось що Бенкс сказав Нельсону, знайомлячи його з Генрі:

— Нельсоне, познайомся зі своїм новим помічником, Генрі Віттекером з роду ричмондських Віттекерів. Він — малий помічний шельма, і ти переконаєшся, запевняю, що коли йдеться про рослини — він знає їх як свої п’ять пальців.

Згодом, залишившись із Генрі віч-на-віч, Бенкс дав йому останні настанови перед тим, як відправити хлопчиська в море:

— Як будеш на кораблі, синку, щодня загартовуй своє здоров’я. Слухай містера Нельсона — хоч він і нудний, але знає про рослини стільки, що ти за все життя не знатимеш. Твоя доля буде в руках старших моряків, і щоб ти ніколи слова кривого про них не сказав, інакше буде тобі непереливки. Від блудниць тримайся подалі, а то ще лиху хворобу схопиш. У плавання вирушає два судна — ти будеш на «Резолюшн», із самим Куком. Ніколи не заступай йому дороги. Ніколи до нього не говори. А як вже заговориш — що я забороняю тобі робити — то боронь Боже розмовляти з ним так, як ти зі мною говорив. На відміну від мене, його це зовсім не потішить. Ми з Куком ані на йоту не схожі. Коли йдеться про етикет, той чоловік — сущий деспот. Старайся не траплятися йому на очі, й буде тобі щастя. І наостанок скажу тобі, що на палубі «Резолюшн», як і на всіх суднах Його Величності, ти опинишся в товаристві, де будуть і пройдисвіти, і джентльмени. Будь мудрий, Генрі. Дивися, як поводитимуться джентльмени, і собі так роби.

З незворушного обличчя Генрі неможливо було здогадатися, що той відчуває, тож Бенкс і гадки не мав, як сильно хлопця вразила його остання пересторога. У словах Бенкса йому почувся натяк на щось неймовірне — припущення про те, що Генрі колись зможе стати джентльменом. Ба навіть не припущення, а наказ, і то якнайприємніший для його вуха: іди в білий світ, Генрі, й дивися, як стати джентльменом. За роки, сповнені тяжкої праці й самотності, що їх Генрі проведе в морі, ця випадкова фраза, цілком можливо, не виходитиме йому з голови. Можливо, він більше ні про що не зможе думати. Можливо, з часом Генрі Віттекер — той честолюбний, старанний хлопчина, який щодуху прагнув вибитися у вищий світ — віритиме, що дістав тоді обіцянку.

Генрі відчалив від берегів Англії у липні 1776 року. Третя експедиція Кука мала дві мети. Перша — поплисти на Гаїті, щоб повернути домашнього улюбленця сера Джозефа Бенкса — чоловіка на ім’я Омай — на його рідну землю. Омай втомився від придворного життя і тужив за домівкою. Став похмурий, товстий і упертий — Бенксові його улюбленець набрид. І друга — вирушити звідти на північ, уздовж тихоокеанського узбережжя американського континенту, в пошуках Північно-Західного проходу.

Поневіряння почалися, щойно Генрі піднявся на палубу. Його поселили в трюмі, біля кліток з курками й бочок. Зусібіч незадоволено кректали птиці й мекали кози, але Генрі ні на що не скаржився. З нього знущалися й глузували чолов’яги з руками, вкритими соляною кіркою, й зап’ястями завбільшки як ковадло. Старші моряки обзивали його річковим вугром, який ще не пробував на власній шкурі, що воно таке — суворий океан. У кожній експедиції, казали вони, хтось гине, і на їхньому судні Генрі першим накладе головою.

Вони його недооцінили.

Генрі був наймолодший, та — як невдовзі виявилося — не найслабший. Життя на кораблі було не дуже вже й гіршим за те, що він покинув на суші. Він вчився усього, що від нього вимагалося. Навчився висушувати зібрані містером Нельсоном рослини й готувати їх для наукового реєстру, малювати рослини просто неба — відганяючи мух, які сідали на пігменти, заледве він їх змішав, а ще — допомагати іншим на кораблі. Його змушували натирати оцтом кожну тріщинку на судні й вибирати блощиць з постелі старших моряків. Він допомагав корабельному м’ясникові солити й набивати в бочки свинину й навчився управляти пристроєм для опріснення води. Навчився ковтати власну блювоту, аби не виставляти на глум свою морську хворобу. Генрі переживав бурю, не виказуючи свого страху ні Богові, ні людям. Їв акул — і гнилі рештки риби в череві акули теж їв. Жодного разу не завагався.

Сходив на берег на Мадейрі, у Тенеріфе й у Столовій бухті. На мисі Доброї Надії вперше в житті зустрів представників Голландської Ост-Індської компанії, які вразили його своєю розсудливістю, обізнаністю й багатством. Він бачив, як моряки програвали в карти всі свої заробітки до копійки. Бачив, як люди позичали гроші в голландців, які самі не грали. Генрі теж тримався осторонь. Перед його очима моряка з їхнього корабля піймали на шахрайстві й — за наказом капітана Кука — побили мало не до смерті. Генрі ж поводився чесно. Коли їхній корабель огинав в хурделицю мис Доброї Надії, хлопець цілу ніч трусився під тоненькою ковдрою — зуби так цокотіли, що один не витримав і зламався, але він усе одно не скаржився. Різдво він святкував на острові, де вітер пронизував до кісток, у товаристві морських левів і пінгвінів.