Цзян Жун - Вовк-тотем

У розмову втрутився Санж:

— Увечері чоловік — що баран, а жінка — вовк. І Ґасмаа з них найлихіша.

Мисливці тут розреготалися.

Лхамжав так розійшовся, що просто на місці підставив ногу Яну Ке, аж той стрімголов покотився у великий замет. Монгол при цьому, також затинаючись, заявив:

— Ко… коли ти мене побореш, то… тоді будеш вважатися справжнім монголом.

Ян Ке, рвучко підвівшись, поліз до Лхамжава боротися, однак той знову його перекинув, і так — тричі, аж поки монгол, сміючись, сказав:

— Ви… ви… ханьці — ногоо ідех-на (травоїдні), як барани; а ми, монголи — мах ідех-на (м’ясоїди), як вовки.

Ян Ке, струшуючи з тіла сніг, відповів:

— Ось зажди, я наступного року куплю вола й сам його з’їм, виросту вище від тебе на голову, тоді ти будеш «баран»!

Мисливці схвально загукали:

— Добре! Гаразд! Гаразд!

Монголи більше п’ють горілку, ніж їдять. Сім-вісім великих чайників, обійшовши по колу мисливців декілька разів, спорожніли. Ян Ке, побачивши, що горілка скінчилася, набрався хоробрості й закричав до Лхамжава:

— У боротьбі ти переміг! Тепер змагатимемося, хто більше вип’є.

— Ач, лисяча наука! Однак у степу вовки значно хитріші за лисиць. Ось почекай, в мене ще є горілка, — сказавши, він побіг до свого коня і з повстяної торбинки на сідлі вийняв велику пляшку степової горілки й дві чарки. Помахуючи пляшкою, він сказав: — Це я для гос… гостей припас, але тепер буде тобі штрафний!

Мисливці оживилися:

— Штрафний! Штрафний! Нехай п’є штрафний!

Яну Ке залишалося тільки з гіркотою посміхнутися:

— Лисиця й справді не перехитрить вовка. Гаразд, питиму штрафний!

— Ти послухай… послухай! Згідно зі степовими правилами, штрафна горілка… скільки я тобі скажу чарок випити… стільки ти й повинен випити. Раніше я припустився помилки — мене перепив один ханьський кореспондент. Однак тепер твоя черга скуштувати гіркого, — потім він підняв перекинуту чарку й ламаною китайською сказав: «Летить пара жайворонків, несе на кожному крилі по чарці».

Ян Ке так злякався, що аж зблід:

— Чотири крила, на кожному по дві чарки. Ого! Разом — вісім чарок! Нехай вони нестимуть на крилах по одній чарці.

Лхамжав не погодився:

— Якщо твої обіцянки нічого не варті, то я загадаю жайворонкам нести на крилах по три, три… три чарки!

Усі присутні, включаючи й Ченя, в один голос сказали:

— Пий! Ти повинен випити!

Яну Ке довелося з неохотою випити вісім чарок горілки. Старий засміявся:

— У степу хитрувати з друзями — збиткувати!

Чень Чжень і Ян Ке прийняли з рук Старого дві низки шашликів, які той для них посмажив, і почали з таким апетитом їсти, що навіть не звертали увагу на сік свіжозготованої баранини, що стікав у них по губах. Їм і раніше подобалося їсти смажену на вогні свіжу й ніжну баранину. Чень Чжень сказав:

— Батьку, це я вперше їм «вовчу їжу» і вперше їм таке смачне м’ясо! Я тільки зараз розумію, чому деякі імператори та їхні сини так любили полювання. Наприклад, Тан Тай-цзун [27] Тан Тай-цзун (599–649) — імператор династії Тан, правив у 626–649 pp. — один з найсильніших імператорів в історії Китаю — дуже полюбляв полювання. А його старший син — спадкоємець престолу — часто їздив зі своїми охоронцями-тюрками в степ, де вони влаштовували змагання на конях і полювання. А ще цей спадкоємець у дворі свого палацу напнув степовий намет, у якому, як і ви, вбивав кіз, готував їхнє м'ясо, власноруч відрізав собі шматки та їв. Йому так подобалося степове життя, що він навіть не хотів бути імператором! Йому хотілося високо тримати тюркський прапор із зображенням вовчої голови, очолити тюркську кінноту в степу на полюванні й жити степовим життям тюрків. Згодом він і правда втратив свій титул спадкоємця — так вирішив Тай Тан-цзун. Степове життя дійсно захоплює людину, зачаровує так, що дехто навіть від імператорського титулу відмовляється!

Старий витріщився на нього:

— Чому ти раніше не розповідав мені цієї історії? Це — дуже цікаво! Якби ви, ханьці, усі так любили степ, як цей імператорський спадкоємець, було б добре! Але якби він не втратив трону — було б ще краще! Китайські імператори династії Цін дуже любили монгольський степ, полюбляли приїздити сюди на полювання й полюбляли брати монгольських жінок собі за дружин. А ще забороняли ханьцям орати степ. У ті часи монголи з ханьцями не воювали, тож у степу було спокійно.

Біліґ любив слухати історичні оповідання від Ченя, і потім завжди віддаровував його монгольськими оповіданнями. На цей раз він сказав: