Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

– Поглянути б на вождів перших християнських общин, хто вів вірян на смерть заради Свободи, Рівності та Братерства…

Замовк Іванов, згадуючи продовження розмови зі «Сталевим Федором». Здається, на цьому закінчили розмову про релігії, але перед формулою добра й зла губився шматок зустрічі.

– А якими ві, товаришу Іванов, бачите вождів перших християнських общин? – порушив мовчання Сталін. – Тих, хто були пєрвімі. Хто йшов цілиною?

– Якими були? – повторив Іванов уперше за час розмови з Вождем замислено. – Та, мабуть, такими ж, як і зараз. Вожді та поводирі, як на мене, завжди в багатьох діяннях однакові.

– Цікава думка. – Пронизливий погляд Сталіна жовтою блискавкою облив співрозмовника. – Ві стверджуєте, що й комуністичні вожді нашого часу мало чим відрізняються від вождів минулих століть.

– Так точно, товаришу Сталін. Свідомість вождів, як правило, відповідає суспільній свідомості того часу, в якому вони живуть. Лише в окремої особистості вона іноді випереджає час. У таких випадках між Вождем і народом пролягає нездоланна, кривава прірва. І МАХОВИК набирає обертів, стає некерованим, особливо потужним. Нещадним і навіть кривавим. Це трагедія. Трагедія і Вождя, і народу. А будівлі, зведені на крові, рухнуть.

– Це стосується і світлого майбутнього?!

– Без винятку. На жаль, це так, – не вагаючись, відповів Іванов, дивлячись в очі вождеві.

– Цікава думка. Страшна, – повторив Сталін і уважно оглянув співрозмовника. – Даруйте, що перебив. Продовжуйте, товаришу Іванов, якщо пригадали продовження розмови.

Поморщивши лоба, Іванов, мов школяр, втупився поглядом у стелю, дивуючись збою зазвичай бездоганної пам’яті.

– Та ві не хвилюйтеся, товаришу Іванов. Мені гріх скаржитися на пам’ять, але найкраща пам’ять, подібна до красуні. Вона може ощасливити людину, але може, на жаль, і зрадити. Випробував на собі.

Голос Вождя прозвучав глухо, а погляд спрямований повз співбесідника в лише йому видиму далечінь. Інтуїтивно Іванов на мить відчув у його голосі чи то прихований біль, чи то роздратування. Кинувши швидкий, мов блискавка, гостро-проникливий погляд на співрозмовника, Вождь звернувся до гостя тепло, майже співчутливо:

– Та ві не хвилюйтеся, – повторив Сталін. – Не відволікайтеся на сторонні думки. У чужій душі – мов серед ночі.

– Пригадав. – Іванов здивувався, що Господар здогадався не лише про збій у спогадах, але й про його спробу зрозуміти настрій Вождя. – «Сталевого Федора» турбувала моя впевненість, що кров і добро не сумісні. Кров і сльози людей у думках фанатів перетворюються на чавунний, некерований Маховик, який трощить усе на своєму шляху. Світле майбутнє в чомусь схоже з коханням: кохання неможливо купити чи змусити силоміць когось покохати. Кохання або є, або його немає.

– Блискуче порівняння, – знову дивлячись у тільки йому зрозумілу далечінь, прошепотів Керманич держави.

Сталін лише зрідка перепитував, щоб «лектор» підтвердив або зрозуміліше «розжував» свою думку. Коли Іванов замовк, Господар, відпиваючи маленькими ковточками чай, деякий час мовчав, мабуть, аналізував почуте, а потім продовжував повільно, вимовляючи кожне слово:

– Ваша теорія МАХОВИКА, товаришу Іванов, народилася понад тридцять років тому. Подумайте та відповідайте на дуже складне й важливе, судячи з ваших тодішніх поглядів, запитання. Ві і зараз дотримуєтеся цієї думки, що народ не готовий до Великої Революції?

– Щось подібне… – почав гість, але зразу ж замовк, слухаючи Господаря.

– Кажуть, що час – кращий історик і лікар, – повторив Вождь, підвівся, повільно закружляв по тісній кімнаті відпочинку. – Та ві сидіть. Сидіть, товаришу Іванов. – Сталін поклав руку на плече старшого лейтенанта, коли той спробував підвестися. – Ковтніть чаю. Певно, горло пересохло за час вельми цікавого монологу.

– Сушить трохи.

– Ві й зараз вважаєте, що Велику Революцію ми зробили зарано? Що, як ві побажали висловитися «Сталевому Федорові», свідомість народу і навіть свідомість еліти не готові сприйняти і, тим паче, здійснити Світлу Ідею?!

– Підсумки Жовтневої революції, товаришу Сталін, багатогранні, – немов чекаючи цього запитання, відразу ж почав Іванов.

– Відповідайте, будь ласка, відверто на запитання товариша Сталіна. – Вождь зупинився, втупився пильним поглядом у «гостя». – Ві вважаєте, що мі не змогли й не зможемо повністю побудувати справжній соціалізм в окремо взятій країні. Тобто – в СРСР?