Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

– Цей, певно, вилиняв, – механічно пояснив Макар, мимоволі присідаючи, потім затримався, квапливо роззувся й босоніж понісся вперед, кинувши попередньо: – Дивися мені, Жеко, не висувайся! Не жіноча справа браконьєра втихомирювати…

Вискочивши із заростей, юнак біля крайнього куща ошелешено застиг: розвалені гнізда, роздавлені яйця, подекуди закривавлені перші пташенята, які ще не піднімають голову, в руках чоловіків – весла з прилиплим білим пір’ям…

– Що ж ви робите?! – на березі захлинувся Макар у шаленому хрипі, забувши про рушницю за плечима, про крик кедрівки й дятла, про обережність і про те, що ось-ось з’явиться підмога. – Що ж ви робите, люди?!

– Давай-давай звідси, – незнайомець перехопив рушницю. Приклад наближався до плеча.

Двома стрибками юнак подолав відстань до води, але пес метнувся швидше й кинувся в польоті до людини з рушницею напоготів. Постріл і виття злилися воєдино. Буран урятував господаря. Макар рвонув рушницю з рук браконьєра.

Випустивши зброю, чоловік завдав кулаком різкий і короткий удар. Знав, після таких аперкотів падають без звуку, як підкошені, але невідомий амбал, мотаючи головою, спочатку позадкував, змахнув по-пташиному руками-крилами й лише потім звалився в озеро.

– Бачили, захисничок знайшовся, – добре поставленим баритоном зарокотав чоловік, потираючи долонею кулак. – Можна подумати, з подвір’я беремо…

Не доказавши, чужинець скрикнув, шарахнувся до берега, намагаючись скинути зі спини звіра, який незрозуміло звідки з’явився. На власні очі бачив, як прикінчив псину. Мабуть, інший – і відразу розгледів тонкі рученята, що стискали шию.

– Ох-х ти, негіднику-сучонку! О-о кліщ! – Чоловік віддер від себе руки, рвонув дівчисько зі спини, труснув так, що голова на тонкій шиї замоталася й, здавалося, ось-ось відірветься, потім змахнув кулаком і жбурнув Женьку на землю.

– У саму точку, у саму точку, – лунав відлунням тенорок другого браконьєра. Помітивши, що Макар підвів голову, додав: – Давай, хлопче, звідси. А то отримаєш ще, бува, веслом! А воно дурне, не розбере – твоя голова чи лебедя. Ось та-а-а-ак! – Широкий помах – важке весло пройшлося по спині лебедя. Хрипкий регіт не заглушив лемент птахів, яких добивали…

– Що ви робите? Що робите? – вибираючись із мулистого берега, повторював Макар, із надією дивлячись убік, звідки повинні з’явитися друзі. – Полювання на лебедя повсюдно закрите! Линька ж… Вважай, голий, безпомічний птах… Лебідь-кликун… Годинами спостерігай – не набридне…

Густий голос хлопця тремтів, дивився він із такою роз-губленістю, така туга плескалася з очей, що браконьєр, знову викидаючи вперед волохатого кулака, мимоволі відвів погляд убік. Ухилитися Макар не встиг і, хоча удар змазався, прийшовся вище щелепи, хлопець знову звалився у воду.

– Шкода, послизнувся… Малість промахнувся, – виправдовуючись, рокотнув колишній боксер і подув на кулак. – А парубійко нічого – міцний!

– У саму точку, у саму точку! Треба ж таке придумати: закрите! Кому закрите, а кому завжди й на все сезон! Та й весілля не щодня… А лебеді й справді голі. Клопоту менше. А так нічого, гарні, кіл на вісім, а то й до десяти потягнуть.

– Чи не старого, партизана онук? – закидаючи в човен лебедя, подав голос третій браконьєр. – Спритний хлопцюга. У діда. І вимахав, мов каланча.

– У саму точку. У саму точку, – вів своє тенорок.

– Шкода, пропаде хлопець, – у впевнений рокіт баритона несподівано вплелися тужливі нотки. – Не вміє, як і дід, жити. Нарветься на своїх – одержить, як і старий, свою частку свинцю. Але таких не перевиховаєш.

– Такі самі не вміють жити й іншим не дають. Кордон – золоте дно. Однак життя для таких без відтінків: або біле, або чорне… Гнучкості не вистачає…

– У саму точку. У саму точку…

Розмов на березі Макар не чув. Мотаючи головою, стояв карачки у воді, хрипів, не відчуваючи ні болю, ні солоного присмаку крові; лише надривно-нестерпне «ганг-го, ганг-го, ганг-го» пов’язувало з навколишнім світом; лебединий стогін наростав, ширився, заполоняв його єство й усе довкола. Перебираючи руками по дну озера, Макар задкував до берега, а коли розвернувся – побачив розпластаного Бурана й поруч Женьку. Лежить на траві – ніби заснула: одна рука під щокою, нога зігнута в коліні й картата ковбойка розірвана на грудях до пупа.

Макар кинувся до берега, спіткнувся – пальці натикнулися на щось тверде, кругле. З лементом: «а-а-а» потягнув це щось на себе. Вода завирувала, закипіла – в руках «виріс» стовбур затопленої осики.