Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

Макар упевнений: останні слова про «помічника» стосувалися насамперед його. Це зрозумів не лише він. Багато хто кинув швидкий погляд у бік хлопця. Навіщо заводять – тайговик збагнути не міг, але знав: одному зі зграєю не впоратися. Та й з порожніми руками блатарі не ходять… Розворушити б «товариство»… Однак простіше взимку підняти з барлога ведмедя, ніж зека повести проти блатарів.

– Ану, кому сказав. – Верблюд узяв фотографію обома руками, – зараз…

Сивий побіг, потім різко зупинився, кинувся в інший бік і зіткнувся із Верблюдом.

– Хитруєш, падлюко. – Верблюд сплюнув. Плювок потрапив Сивому в груди.

– Забирайте шарф. Усю посилку. Тільки віддайте фотографію і лист… Це ж моя дружина… Розумієте, моя дружина!!! Благаю вас… – Сивий усе ще з надією зазирав Верблюдові в очі і тягнувся до світлини.

– Кажу, корєш, без лап. До чого ж ти шкодючий. Не терплю нічиїх, лише жіночі, ніжні… Дружина… Його дружина! – Верблюд відштовхнув Сивого і побіг за ріг столу. – Подивіться – смердючий тарган. Шнобель, як у гусака. А шия… Його дружина… Ха-ха-ха! У нього дружина… І така класна шльондра сохнутиме десятку за дохлою гнидою?! У тебе женілка вже…

– Віддай фотографію і посилку, – до Верблюда повільно підходив Булах.

Барак принишк. Ніхто не помітив, коли зайшов Тигра, а він уже давно спостерігав за «виставою» і «товариством». Побачив, як від останніх слів Верблюда більшість зеків зніяковіли, як розлючено-зло зиркав по нарах Макар.

– А-а-а, Тигро! Здоров! Ти відкєда приканав? – Верблюд зробив вигляд, що не зрозумів Булаха. – Сідай, підзакуси. Гостем будеш…

– Н-у! Х-утко-ко…

– Відвали, корєш, відсєль. Тебе і бригаду не чіпаємо – ось і шморгай у дві нірки. А просиш – могєм і тобі роги обламати, – Верблюд сплюнув під ноги Булаху, обвів поглядом своїх, жалкуючи, що немає поміж них Профа і Маестро.

Завести б Тигру. У загальному безладді провчать Макара, поквитаються з Тигрою. Після амністії Профа народ бешкетує. Бригада ж Тигри завжди жила незалежною «державою». Верблюд, помітивши, як кілька друзяк Булаха підвелися з нар, посміхнувся.

Що могли зробити десяток, другий, коли третина барака – свої люди: на рогачів [13] Рогачі (жаргон) – зеки, які старанно працюють (ред.). можна не зважати; рогач – завжди рогач, не посміє втрутитися, лише б його не чіпали. – Коротше, останній раз по-доброму кажемо: закрий пельку і менше виступай! Не на партійних зборах.

– За партію, гниль, голову відірву! Кому наказав – усе до нитки поверни!

Булах горою височів над Верблюдом. Погляд глибокий, важкий. Він добре розумів коротуна. Рано чи пізно зіткнення не уникнути. На Макара, здається, можна розраховувати… А інші? Не один місяць усією бригадою мізкували над тим, як зачепити за живе «товариство», щоб кожен хоча б на півгодини відчув себе людиною. А кінчати з кастою «законників» давно пора. Коли ще трапиться така нагода?! Профа немає. Верблюд для ролі Пахана – слабак. Кволенький статурою і макітрою. Коротше – авторитет не той.

Не відводячи від Верблюда очей, Булах повернувся до «товариства»:

– Притихли? Піджали хвости перед десятком шакалюг? Невже не набридло терпіти? Подивіться-но на цю гниль. – Булах швидко простягнув уперед руку. Верблюд позадкував. – Три вершки від землі. Недоносок… А ображає. Качає права… Чоловіки ви, врешті-решт, чи мужики-рогачі табірні?!

– Но-о, но-о, падла… – приходячи в себе, нарешті прошипів Верблюд. Він ще далі відступив від краю столу і підморгнув друзякам, шкодуючи, що не зробив цього раніше. Не вистачало, щоб підвелися рогачі. А Тигру візьме на себе. Тільки б підійти ззаду. Чи хтось із копит зіб’є…

Урки усім гуртом, із ножами або заточками кинулися на Булаха. Під ноги нападників, загородивши прохід, гепнув важкий стіл, збитий із грубо обструганих дошок. Передній ряд позадкував. Лише два чоловіки залишилися по другий бік столу.

– Да-ви-и-и гни-и-иль! – вигукнув Булах, хапаючи того зека, що стояв ближче, і кидаючи його в натовп. Другий кинувся навтіки, але Булах згріб друзяку Верблюда за патли і, відступивши до дверей, почав крутити ним, мов голоблею.

Макар, теж наділений силою, розгубився. Правду говорили, Булах не тільки могутній. Його зовнішність підказувала про внутрішню переконаність і непримиренність до зла. Не злякався ж один піти на ніж! Один проти всіх! Не замислюючись! Не за себе…

Спочатку рецидивісти від несподіванки позадкували, потім почали оточувати Булаха. Ззаду підкрадався Тихий, колишній каратель. Такі в таборах завжди тулилися до блатних, хоча ті рідко кого вважали за своїх.