Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

– Шізо Тигрі – мов фраєру перша фрафочка після відсидки: ухопився за дойки обома руками, а від того місця, що в баби нижче пупа, і для мужика, сам знаєш, солодше за мед, і поготів не відірвати…

Від останніх слів і похітливої усмішки Маестро бліді щоки Макара запалахкотіли жаром. Юнак відвів погляд.

– Та ти, корєш-ш-очек, як бачимо, ще і фрафочку не ш-шупав?! – Верблюд спробував зазирнути хлопцеві в очі. – Ну т-ти-и да-а-а-є-ш…

– Ба-аба-а! – гигикнув Маестро мрійливо.

– Маестро в цій справі тямущий, – Верблюд облизав губи, гигикнув і зі знанням справи з тужливою задумливістю продовжував: – А трапиться кобилка гаряча та з голодухи – хана – забудеш, як і самого звали… Баба для нашого брата – петля. Проти баби і Тигра не встоїть. Тільки поки що йому не до меду, який спереду, й не до того, який нижче пупа. За справедливість стоїть. Не визнає себе винним. На партійних зборах, враженя, народ підбурює. А правду-матку ріже в очі самому громадянину начальнику. Ось Цирка і ламає його: то гальюн чистити, то в шізо…

– Проф сказав би: «Потрапив Тигра між Сіцилою й Харбіном».

– І згадаєш, корєшок, мої слова: пропаде фраєр ні за понюх, – Верблюд трохи відхилився, потім подався вперед і знову «ввігнав» плювок у стовпчик лави.

– Закінчуй базарити, – перебив Маестро. – Проф кличе. А ти, корєш, – поміркуй. Жити всюди можна… Вміти треба. Зазирай до нас. Повчишся. Недавно з воленьки план [10] План (жаргон) – вид наркотика (ред.). переслали – пам’ятаєш, півзони лежало. А вже пляшку завжди згоношимо… [11] Згоношити (жаргон) – дістати (ред.). Ну, покєда…

Макар добре пам’ятав. Та й як забути таке, коли вперше в житті побачив силу-силенну наркоманів. Ледь не півтабору не вийшло на роботу: хто лежав, хто вештався похмурий, злий, а хто посміхався без причини, реготав або плакав – по-різному поводилися ті, хто долучився до зілля, але всіх об’єднував порожній, наче потойбічний, погляд. Дурний. Нелюдський.

Маестро і Верблюд приєдналися до Профа. Той навмисне відвів «учнів та послідовників», щоб не зіпсувати справу. Потрібен такий, як Макар! Ой, як потрібен! Стане в пригоді тут. Послугує і на волі. Приголубити лоба – буде, мов вовкодав серед овець. Он кулачиська які! Та й сам, як із чавуну відлитий. Такий і з Тигрою на рівних зітнеться…

Усім гарний Маестро: слухняний, вірний, без претензії, одним ударом із ніг збиває, на спір кулаком зуб виб’є, кістку або хребет зламає, тільки проти Тигри кволенький. А Макар через рік-другий ввійде в чоловічу силу, змужніє – з усяким впорається. Голіруч.

Проф ще раз оцінювально подивився на чавунну статуру, прикидаючи, яке прізвисько підійде хлопцеві, але нічого путнього на розум не спадало. Гаразд, життя саме підбере. Прикипить – бульдозером не віддереш. Жодним милом не відмиєш… Коротше, треба перевірити в ділі. А щодо жіночої зони Верблюд до ладу підказав. Фрафа – вона для мужика завжди фрафа. Навіть на волі…

Усю весну Проф не чіпав Макара, лише вітався при зустрічі, а ближче до літа знову розпочав планомірну облогу, помітивши після амністії його нервозність і тугу. Робота на лісозаготівлях, звірині сліди, багаття з гіркуватим присмаком диму – усе це увібрало в себе одне слово – тайга. Але тайга – то воля, дім. Навкруги ж, куди не поглянеш, колючий дріт, кульгаві сторожові вишки, кулемети з «очима» з воронованої сталі і знову – дріт, дріт, дріт… Він обплутав не тільки зелену не-озорість, але і пройшов, здавалося, крізь серце…

Дні хлопця нагадували смолисте вариво – марудні, дов-гі, одноманітні. На роботі трохи відволікався. Як і в колонії, працював жадібно, несамовито, відганяючи на лісоповалі тривожні і страшні думки, зізнатися в яких спочатку боявся навіть собі. Нарешті почали відпускати за оголошеною ще наприкінці березня амністією…

Порожніли табори. Широка, знаменна амністія прийшла. «Агромадна», як на зоні гомоніли, – велика, як і сама людина, після смерті якої чимало зеків на волі опинилося. Табірний телеграф спрацював безвідмовно. Зона гуділа. Зеки виконували й перевиконували норми. Задумливі, з відчуженими поглядами ходили. І мріяли, мріяли… Завжди землисто-сірі їхні обличчя світлішали, оживали. В очах декого замість байдужо-запобігливої тупості навіть проглядала свідомість.

І Макар, незважаючи на те, що читав Указ на власні очі, працював за п’ятьох, таємно сподівався, що табірне керівництво врахує його молодість і гарну поведінку. Щасливчиків виявилося чимало. Вільний від роботи час Макар проводив поблизу вахти, і коли хтось, махнувши наостанок рукою, опинявся за колючими воротами, він полегшено зітхав, ніби сам переступив заборонену межу. З-поміж останніх звільнилися Проф і Маестро. Разом із Верблюдом Макар довго стояв біля воріт, доки дві постаті – одна майже квадратна, у ватнику, а друга – у гарному осінньому пальті – не зникли за крутим поворотом дороги…