Тетяна Тіховська - Паперова лялька

Його пропік гострий пекучий біль коло шиї – і під колесами перекотилась голова, перемазана кров’ю і вугільною пилюкою. Виокремлювалися лише очі. Здивовані зелені очі, оторочені золотавими пухнатими віями. А потяг з зубовним скреготом гальмував, доки не вибрав весь гальмівний шлях. Людей набігло! – залізничники, військові, випадкові перехожі. Дехто нишком хрестився. Станіславу було байдуже – його земні страждання вже не обходили…

Агата ледве-ледве заколисала Янка. Вона потроху почала його пригодовувати, через що в нього трохи пучило животик. Тільки коли син заснув, Агата збагнула: щось довгенько нема чоловіка. Але вирішила без нього не вечеряти, дочекатися та попоїсти разом. На порозі щось грюкнуло. Нарешті! Але замість Станіслава зайшли два чоловіки в залізничній формі. Зняли кашкети, довго жмакали їх в руках і поглядали один на одного. Один нарешті хрипко сказав:

– Станіслав, ваш чоловік і наш товариш, попав під потяг і загинув.

Другий додав:

– Все відбулося миттєво. Він мало страждав.

– Тихше ви, дитину збудите, – Агата навіть не змінилася в обличчі.

Стасові товариши по службі чекали чого завгодно, тільки не такої байдужості. Але так буває, коли блискавка події вже виблиснула, а її грім ще не дійшов до свідомості.

Потупцювавши, ті, що прибули, вийшли за поріг. І тільки тоді почули грюкіт: Агата зомліла і впала на підлогу. Залізничники повернулися до кімнати.

Але їхній погляд привернуло не безпорадне тіло на підлозі, а величезні, як у переполоханого лемура, застиглі від жаху оченята дівчинки, що виглядали з темного кутка кімнати.

Їх погляд видавався ще більш моторошним через те, що очі були нестерпно різного кольору. Це прокинулась Діна. І якщо над Агатою Бог змилувався і на деякий час наслав їй непритомність, то з Діни жахлива новина на очах прибулих по-живому, без наркозу вичавлювала дитинство.

Діна і до цього була доросла не за віком – це доля всіх старших дітей в любій родині. Але після смерті батька вона за свідомістю з десятирічної дитини перетворилася на дорослу жінку. Вона, крім звичайного клопоту з молодшими, всіляко намагалася допомогти Агаті втриматися над прірвою божевілля.

Якщо уві сні Агату знову і знову переслідували пережиті жахи, і вона крізь сон починала несамовито кричати, Діна по холодній підлозі перебігала до мами, тихенько торсала її, аби збудити, і починала, тамуючи власний душевний біль, веселим голосом розповідати абищо про Янка: як він смішно видуває бульбашки слиною або влучно «пускає коника» на підлогу, а пелюшки залишаються сухими.

Якщо ж Агаті вдавалося спокійно заснути, Діна, не зважаючи на власну втому, намагалася перебрати на себе любий клопіт з Янком.

З Діною ж, як з дорослою, Агата радилася і про грошові проблеми, які врешті-решт перед ними постали. Від мами з Олександрівська надійшов лист з порадою негайно їхати до них. Але гроші! Де взяти гроші? Попервах Агата розпродала усе варшавське убрання, яке тут так не разу і не вдягла. Кинула оком на нечисленні прикраси і на кольє. Ні! Тільки не кольє, це ж останній подарунок чоловіка! Та й за коштовності вона багато б не вторгувала.

Люди зараз купували найнеобхідніше: одяг, взуття, харчі. Агата всіляко відганяла від себе думку, що треба йти до міської управи щодо пенсії. Не сказати, що про нову владу розповідали усілякі жахи, та чутки ходили різні. Подейкували, що Тимчасовий уряд знищив усяку адміністрацію, всю систему внутрішніх справ (і вона так вже і не відновилася аж до пришестя більшовиків); в Раді робітничих і солдатських депутатів чомусь здебільше опинялися неосвічені революційно налаштовані ніким не обрані дезертири з фронту. Почалася цілковита розруха. Влада проти неї приймала лише один засіб – заклики. А ще Агата краєчком вуха чула, що нова влада начебто надає жінкам повні права. А чи не означає це, що заробляй сама, не жебракуй у держави?

Коли безгрошів’я стало нестерпним, Агата змусила себе піти до управи. Перед виходом почула голос Діни:

– Мамо, боязко?

І як вона здогадалась?! Адже Агата про свій острах ані словом не прохопилася.

Але побоювання виявилися марними. Чиновник, ледь дослухавши Агату, наложив позитивну резолюцію щодо пенсії, і на другий день Агата вийшла з банку з грошима в руках. Більше її в цьому місті нічого не затримувало. Залишалась єдина коштовна річ, яку несила було із собою забрати – могила чоловіка.

Весь цей час Агата листувалася з рідними. Дивно, що пошта за умов війни, революції, безладу все ще працювала. Але поштові робітники, як і залізничники, мали напіввійськову дисципліну: ті, хто вільний, може мітингувати, а хто працює – має виконати свою роботу.