Тетяна Тіховська - Паперова лялька

У листопаді 1916 року Агата народила хлопчика. Одразу забулися всі нездужання. Станіслав був на сьомому небі від щастя. Не міг надивитися на рожеве тільце сина з незаперечною ознакою чоловічої гідності. Назвали хлопчика Яном – на честь діда.

Якось Станіслав повернувся додому і вручив Агаті видовжений футляр. На оксамитовому тлі виблиснула червоним полум’ям вишукане кольє з богемського гранату [14] Богемський гранат або піроп – різновид гранату, що на нього був великий попит у XVIII та XIX віках; видобувався в Чехії, на півночі Богемії. .

Дрібні камінчики суцільно вкривали срібну основу і спалахували криваво-красними лелітками, наче жаринки від вогнища. Тільки один передостанній камінчик був не криваво-красний, а коричневий, майже чорний.

Станіслав не один раз обійшов усю Прагу, усі єврейські крамнички, поки знайшов прикрасу, яка його вдовольнила.

Він допоміг Агаті упоратися із застібкою і попід руку підвів до дзеркала.

– Подобається, кохана? Носитимеш і згадуватимеш мене все життя!

На радісний мамин зойк зі спальні вистромила носа Діна. Як справжня жінка, хоча поки що й маленька, одразу вгледіла прикрасу.

– Можна приміряти?

– Можна, звісно.

Діна надягла на свою курчачу шийку кольє, а волосся підняла і притримала рукою, імітуючи високу зачіску.

– Схожа я на принцесу?

– Не відрізнити. Як трохи підростеш, дозволятиму тобі його одягати.

Станіслав спостерігав за щасливими жінками і ніяк не наважувався промовити вголос погану новину. Війна примусила евакуюватися майже усе російське населення Варшави. В глиб Росії від’їжджали установи, учбові заклади, робітники, службовці.

…Споконвічний острах Європи перед Росією завжди отруював свідомість правлячих кіл центральних європейських держав. Європа охоче допомагала ще Наполеонові в його нашесті на Росію, сподіваючись побачити її крах, але замість цього був побитий сам великий імператор.

Терміново почали вишукувати інші країни, що невдоволені Росією, аби допомагати їм з усіх сил. Польща виявилась саме такою.

Більшу частину Польщі було окуповано Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Неабиякий шматок ще підпорядковувався Росії. Ніяка з трьох імперій не мала змоги втримати за собою всі польські землі. Аби гарантовано послабити Росію, монархи Німеччини і Австро-Угорщини про людське око оголосили створення самостійного Польського Королівства. І відразу в обидва вуха польських націоналістів почали вдувати думку про відродження Польщі в розмірі Речі Посполитої – «від можа до можа», від Балтійського моря до Чорного. Лідером польських націоналістів був маршал Юзеф Пілсудський – ярий націоналіст, для якого усе російське було вкрай вороже, на сумлінні якого згодом опиняться померлі в таборах російські солдати – десятками тисяч!

Миттєво забувши, як ото жити за панування будь-якої іншої держави, Пілсудський мріяв приєднати українські, білоруські та литовські землі. Почалася гра на патріотичних відчуттях населення: загарбницькі прожекти маскувалися міркуваннями про захист своїх історичних земель. В інформаційній боротьбі проти Росії за мовчазної підтримки Європи уживалися всі заходи, навіть відверта брехня. Усіляко пропагувалися «наукові» ідеї про європейське походження поляків і монголоїдне – росіян. Аби виправдати свої імперські замахи щодо України, її землі оголошувалися історичною провінцією Польщі; українська мова – діалектом польської, а російська – спотвореним татарським наріччям.

Відверта наукова неспроможність таких вивертів мало кого турбувала.

Роздмухувалась вже забута образа на Богдана Хмельницького. Явно – за те, що привів Україну в обійми Росії, потай – за те, що не раз і не два побивав польську армію і зіграв неабияку роль в розпаді Речі Посполитої. Повсюдно лунало гасло: «Відновімо історичну справедливість!»

Така рясна сівба не могла не дати сходів. Польський обиватель, що вже стомився від наслідків війни і не надто додивлявся, з чиєї провини вона точиться, дуже охоче перевернув свій гнів на присутніх росіян.

У Варшаві учорашні доброзичливі, приязні і миролюбні сусіди почали ставитися до прибулих росіян вкрай вороже, вбачаючи в їх присутності першопричину своїх власних страждань.

– Люба, ми маємо терміново виїхати з Варшави.

– Коли?

– Чим швидше. Росіянам залишатися в місті стає небезпечно.

– Може, якось обійдеться? Ти ж поляк!

Агаті аж ніяк не кортіло зніматися з обжитого місця, маючи на руках п’ятеро дітей, останньому з яких ледве виповнився місяць.