Костянтин Тур-Коновалов - Крути 1918

Наприкінці 1916 — на початку 1917 року стало цілком очевидно, що виснажена економіка Росії перебуває на межі катастрофи. Зокрема, до цього часу в Україні металургійні підприємства не давали необхідної кількості металу для оборонних заводів, хронічно бракувало вугілля та руди, не були завантажені роботою інші галузі промисловості. Залізниці не могли впоратися навіть із військовими перевезеннями, на підприємствах стрімко впала продуктивність праці, погіршилась якість товарів, оскільки кваліфікованих робітників мобілізували в діючу армію і їх замінили жінки, підлітки та військовополонені. У сільському господарстві бракувало працівників, реманенту, коней, скорочувалися посівні площі, врожаї зернових, занепало тваринництво. У містах біля хлібних крамниць вишиковувалися довгі черги, розпочався товарний голод, зросли ціни на предмети першої необхідності, процвітала спекуляція.

Народ дедалі активніше обурювався тривалою війною, господарською руїною в країні, загалом прогнилим і відсталим політичним і соціально-економічним режимом самодержавства. По всій імперії виникли заворушення серед різних верств населення. Звичним явищем в умовах військового часу стали страйки, що охопили значну кількість робітників у всіх промислових центрах. Проходили вони під гаслами «Годі воювати!», «Геть самодержавство!». У 1915 році в Україні відбулося 113 страйків, у яких взяли участь 48 тисяч осіб; уже 1916 року їх кількість зросла до 218, а учасників, відповідно, — до 193 тисяч.

У селі знову почастішали підпали поміщицьких садиб та економій. Із серпня 1914 й до кінця 1916 року в Україні було зафіксовано понад 160 селянських виступів, що почасти закінчувалися зіткненнями з поліцією та військами. Антивоєнні настрої охопили й солдатські маси, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти в бій. У 1916 році в Кременчуці та Харкові спалахнули повстання мобілізованих в армію, стрімко зросла кількість дезертирств, убивств ненависних офіцерів, невиконання наказів.

Після Першої світової війни та українсько-німецького зближення 1918 року в Німеччині зріс інтерес до України. Університети та спеціальні наукові установи приділяли велику увагу українознавству. Розробляли концепції німецької політики щодо України, відповідно до яких Україну розглядали як потенційну потужну незалежну державу, що об’єднує всі чотири частини розчленованої в 1919—1920 роках української території й потенційно здатна впливати на баланс сил у Східній Європі.

1

Загальна Українська Рада — загальноукраїнська політична організація, заснована 5 травня 1915 року у Відні для представлення в Австро-Угорщині політичних інтересів усього українського народу (а не лише підлеглих Габсбургам галичан) під час Першої світової війни. Очолював її майбутній прем’єр-міністр Західноукраїнської Народної Республіки Кость Левицький. Діяла до 4 листопада 1916 року. ( Тут і далі прим. ред.)

2

За новим стилем 9 лютого.

27 січня (9 лютого) 1918 року Центральні держави підписали сепаратний мирний договір із делегацією Української Центральної Ради. Імовірно, цьому посприяли й події, про які йтиметься в цій книжці. Але що ж означало для України її особливе становище?

Про плани європейських країн щодо України під час Першої світової війни я вже стисло розповів. Жодна з країн-учасниць не припускала й думки про те, що українці можуть самостійно вирішувати свою долю, розбудовувати національну державність.

Далі я більше говоритиму про військові дії, що точилися на терені України, яка опинилася між молотом і ковадлом.

Під час війни територія західноукраїнських земель перетворилася на величезний плацдарм, де в 1914—1917 роках розігрувалися вельми криваві битви на Східному фронті. Економіку було вщент зруйновано, а населення потерпало від страшенних спустошень, що їх заподіяли російська та австрійська армії. Жорстоке ставлення як військового командування, так і цивільних адміністрацій спричиняло дедалі дужче невдоволення українців.

Обидві імперії — і Російська, і Австро-Угорська — опинилися за крок від потужних революційних потрясінь, під час яких український народ виборював відродження націо­нальної державності, скуштував гіркоту поразок, утратив своїх найкращих представників, але не надію на майбутнє.

У складному становищі опинилися українські політичні партії як у Росії, так і в Австро-Угорщині, адже вони мали виробити певну позицію щодо збройного конфлікту. Соціа­лісти Німеччини, Франції та Бельгії наполягали на тому, щоб надати військові кредити своїм урядам, і ввійшли до їх складів, а російські більшовики жадали поразки царському самодержавству й перетворення війни з імперіалістичної на громадянську.