Щойно Седлачек поставив це питання, Шиндлер завагався. У цю хвилину Седлачек уже очікував відмови. Фабрика Шиндлера розширювалася, там за есесівськими розцінками працювало п’ятсот п’ятдесят євреїв. Інспекція з озброєння гарантувала такій людині, як Шиндлер, постійні щедрі контракти; СС обіцяло йому за не більш ніж сім з половиною райхсмарок нескінченну кількість рабської сили. Не було б сюрпризом, якби він відкинувся на спинку свого шкіряного крісла і сказав, що нічого не знає і не хоче знати.
— Тут є така проблема, гере Седлачек, — промовив він своїм розкотистим голосом. — Ось яка. Вони з людьми в цій країні коять таке, що важко й повірити.
— Ви хочете сказати, — мовив доктор Седлачек, — що переймаєтеся, що ті, хто мене прислав, не повірять моїм словам?
— Та в мене самого це насилу в голові вкладається, — відповів Шиндлер.
Він підвівся, пішов до бару, налив два келихи коньяку і подав один з них докторові Седлачку. Сівши на своє місце з келихом, він зробив ковток, скоса подивився на якийсь рахунок, узяв келих знову, а тоді навшпиньках підкрався до дверей і різко їх розчахнув, немовби для того, щоб спіймати шпигуна. Він трохи постояв у дверях. Тоді Седлачек почув, як він спокійно щось каже секретарці-польці про той рахунок. За кілька хвилин, зачинивши двері, він повернувся до Седлачка, сів за стіл, зробив ще один великий ковток і став говорити.
Навіть у вузькому колі знайомих Седлачка, у його віденському антифашистському клубі, не уявляли настільки систематичних переслідувань євреїв. Те, що розповів Шиндлер, вражало не тільки морально: слід було повірити, що серед відчайдушних воєнних дій націонал-соціалісти виділяли тисячі солдатів, цінний ресурс залізниць, величезний вантажний простір, дорогі інженерні технології, досягнення науки й техніки, чималий бюрократичний апарат, цілий арсенал автоматичної зброї, безліч убивчих набоїв, — і все це на те, що мало не військові, не економічні, а суто психологічні підстави. Доктор Седлачек чекав звичайних жахіть: голоду, економічних обмежень, диких погромів у тому чи іншому місті, порушень права власності — типових для історії речей.
Розповідь Оскара про події в Польщі переконала Седлачка саме з огляду на те, ким був Шиндлер. Він мав успішну справу за окупації, ось він сидить у серці власного мурашника з коньяком у келиху. У ньому поєднуються зовнішній спокій і глибокий внутрішній гнів. Оскар справляв враження людини, яка, на превеликий свій жаль, не змогла не повірити в найгірше. Було помітно, що він не мав схильності перебільшувати.
— Якщо я оформлю вам візу, — сказав Седлачек, — чи зможете ви прибути до Будапешта й передати те, що розповіли мені, тим, хто мене прислав, та іншим людям?
Шиндлер, здається, на мить здивувався.
— Ви можете написати доповідь, — сказав він. — Та й ви, звичайно, вже чули те саме з інших джерел.
Але Седлачек відповів, що не чув: до нього доходили окремі історії, деталі тої чи іншої події. Повної картини він не має.
— Приїжджайте до Будапешта, — просив Седлачек. — Тільки майте на увазі, це може виявитися не зовсім зручно.
— Ви маєте на увазі, — спитав Шиндлер, — що я муситиму перетинати кордон пішки?
— Ні, не настільки, — відказав стоматолог. — Можливо, доведеться їхати товарним потягом.
— Приїду, — відказав Оскар Шиндлер.
Доктор Седлачек запитав Оскара про інші імена зі стамбульського списку. У самій горі там було, наприклад, прізвище краківського стоматолога.
— До такого лікаря зайти не важко, — сказав Седлачек, — адже в кожної людини на землі є принаймні один надійно нездоровий зуб.
— Ні, — відповів гер Шиндлер. — До нього не ходіть. Він скомпрометований СС.
Перш ніж виїхати з Кракова й повернутися до пана Шпрінґманна в Будапешт, доктор Седлачек ще раз зустрівся з Шиндлером. У кабінеті Оскара на «Емалії» він вручив йому майже всю валюту, яку йому доручили передати до Польщі. Був певний ризик, з огляду на очевидний гедонізм пана Шиндлера, що він спустить ці гроші на коштовності з чорного ринку. Але ні Шпрінґманн, ні Стамбул не вимагали жодних гарантій. Вони не тішили себе надіями на гру в аудиторську перевірку.
Варто відзначити, що Оскар повівся з грошима бездоганно й віддав їх своїм надійним знайомим з єврейської громади, щоб витрачали на те, що вважатимуть за потрібне.
Мордехай Вулкан, котрий, як і пані Дреснер, у свій час іще вийде на Оскара Шиндлера, за фахом був ювелір. Наприкінці цього року до нього додому зайшов один з працівників політичного відділу Спіри. Цього разу нічого такого, запевнив Мордехая поліцай. Звичайно, Вулканові було чим перейматися. За рік до того його взяло ОД за продаж валюти на чорному ринку. Коли він відмовився працювати агентом Бюро валютного контролю, його побили есесівці, а пані Вулкан мусила піти до вахтмайстра Бека в поліцейський відділок гетто й дати хабар, щоб її чоловіка випустили.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу