Томас Кініллі - Список Шиндлера

Пані Дреснер не стала сперечатися: вона відчувала, що впертість цієї жінки — частина того самого рівняння, яке щойно врятувало її в під’їзді. Вона подякувала жінці. Данці ще може стати в пригоді її гостинність.

Тож, з огляду на своє міцне здоров’я і молодший за паспортні сорок чотири роки вигляд, пані Дреснер хотіла спробувати створити собі на цьому економічну базу для виживання: її сил може потребувати Інспекція з озброєння чи ще якась військова промисловість. Вона була не дуже певна цього. У ці дні кожен, хто мав хоч краплю глузду, розумів, що, на думку СС, смерть соціально неприйнятного єврея переважує будь-яку цінність, яку він може становити як робоча сила. І поставали питання. Хто врятує Юду Дреснера, відповідального за закупівлі на фабриці? Хто врятує Янека Дреснера, автомеханіка в гаражі вермахту? Хто врятує Данку Дреснер, прибиральницю на базі Люфтваффе, того ранку, коли СС урешті надумає не зважати на їхню економічну цінність?

У той час, коли поліцай з ОД виручав пані Дреснер у під’їзді будинку на Домбровського, молоді сіоністи з Halutz і ŻOB готували більш суттєвий акт спротиву. Вони добули собі форму Ваффен-СС і разом із нею — можливість ходити до зарезервованого для СС ресторану «Циганерія» на площі Святого Духа навпроти театру Словацького. У «Циганерії» вони заклали бомбу, так що столи вилетіли через дах, сімох есесівців розірвало на шматки, а ще сорок було поранено.

Коли Оскар почув про теракт, він подумав, що міг би й сам там опинитись, обробляючи яку-небудь поважну особу.

Шимон і Ґуста Дранґери та їхні товариші вирішили подолати прадавній пацифізм гетто й піти на абсолютний бунт. Вони замінували есесівський кінотеатр «Баґателла» на Кармелітській вулиці. У темряві залу Лені Ріфеншталь з миготливого екрана обіцяла ласку німецької жінки далекому від дому воякові, втомленому війною за націю в дикому гетто на дедалі небезпечніших вулицях польського Кракова, — і наступної секунди все накрив жовтий спалах.

За кілька місяців ŻOB потопить патрульні катери на Віслі, закладе бомби в різних військових гаражах по всьому місту, підготує дозволи на вільне пересування для тих, кому їх не видають, потай переправить паспортні фотографії до центрів, де їх вклеюватимуть до підробних арійських документів, скине з рейок елегантний суто арійський потяг, що ходив між Краковом і Бохнею, поширюватиме підпільні газети. Вони влаштують так, що два головні лейтенанти шефа ОД Спіри — Шпіц і Форстер — самі потраплять до засідки гестапо, у дусі старої студентської штуки. Один член підпілля, видаючи себе за інформатора, призначить цим двом поліцаям зустріч за межами Кракова. Водночас інший буцімто інформатор скаже гестапівцям, що двох очільників єврейського партизанського руху можна знайти в особливому місці зустрічі. І Шпіца, і Форстера застрелять при спробі втечі від гестапо.

Але все ж стиль опору мешканців гетто залишився таким самим, як і в Артура Розенцвейга, який, коли від нього в червні стали вимагати тисячного списку на депортацію, почав його з себе, дружини й дочки.

Тим часом на Заблочі, на задньому дворі «Емалії», пан Єрет і пан Шиндлер планували опір на свій взірець, проектуючи нові бараки.

Австрійський стоматолог на прізвище Седлачек прибув до Кракова і обережно випитував про Оскара Шиндлера. Він приїхав із Будапешта, маючи список імовірних контактів і, на другому дні валізи, певну суму в окупаційних злотих; оскільки генерал-губернатор заборонив великі купюри, то гроші займали непристойно багато місця.

Хоча він видавав свій приїзд за відрядження, насправді Седлачек був кур’єром сіоністської організації порятунку з Будапешта.

Навіть восени 1942 року сіоністи Палестини, не кажучи про людей решти світу, знали про події в Європі хіба що за чутками. Вони влаштували у Стамбулі бюро для збирання такої важкодоступної інформації. З квартири в районі Бейоглу три агенти розіслали листівки кожній групі сіоністів в окупованій Німеччиною частині Європи. У кожній листівці було написано: «Будь ласка, дайте знати, як ваші справи. Ерец скучає за вами». «Ерец» означало «земля», і для кожного сіоніста то був Ізраїль. Кожна листівка була підписана іменем одного з трьох агентів, дівчини на ім’я Сарка Мандельблатт, яка мала зручне турецьке громадянство.

Усі листівки пішли наче в прірву. На жодну не було відповіді. Це означало, що адресати були або в тюрмі, або в лісах, або в таборах, або в гетто, або ж загинули. Стамбульські сіоністи отримали у відповідь зловісну тишу.