Томас Кініллі - Список Шиндлера

— Ґеню, я знаю твою маму Еву. Ми разом ходили купувати плаття, і вона мене пригощала тістечками в цукерні на Братській!

Мала не рушила з місця, не усміхнулася й дивилася просто перед собою:

— Пані помиляється. Мою маму звати не Ева, а Яша.

І дівчинка почала далі перелічувати вигадані імена своєї рідні за наукою батьків і селян. Це мало їй допомогти в разі допиту «Синьою поліцією» чи СС. Родичі невдоволено перезирнулися, заскочені такою недитячою хитрістю крихітки. Вони подумали, що це негарно, але не хотіли виказувати своїх думок, бо така навичка могла виявитися неабияким засобом виживання цими днями.

У пору вечері прийшов Ідек Шиндель, молодий лікар зі шпиталю гетто, що на Венгерській, дядечко Ґені. Він був із таких вигадливих, з підколкою, але щиро люблячих дядьків, які саме потрібні кожному малюкові. Побачивши його, Ґеня стала справжньою дитиною: підскочила зі стільця і помчала до нього. Коли він тут і каже, що оце — її двоюрідні, то, значить, так і є. Тепер уже можна й зізнатися, що маму звати Ева, а дідуся з бабусею — Людвік і Софія.

А тоді повернувся пан Юда Дреснер, голова відділу закупівель на заводі Боша, — і нарешті все товариство зібралося.

Двадцять восьмого квітня був день народження Шиндлера, і в 1942 році він гуляв його, як справжнє дитя весни, бучно і галасливо. На DEF було справжнє свято. Пан директор добув, незважаючи на ціну, дефіцитного білого хліба й видав усім робітникам до супу в обід. Піднесений настрій вихлюпувався в контори й аж до самих цехів. Оскар Шиндлер, промисловець, святкував час розквіту сил.

Цей тридцять четвертий його день народження почався на «Емалії» рано. Шиндлер сповістив про нього, йдучи через контору з трьома пляшками коньяку під пахвою, — і наливав інженерам, бухгалтерам, креслярам. Працівникам бухгалтерії та кадрового відділу він надавав цигарок, і до середини ранку його щедрі дарунки поширилися аж до фабричних цехів. Із цукерні було принесено торт, і Оскар нарізав його на столі Кльоновської. До його кабінету потяглися делегації польських і єврейських робітників з привітаннями, і він від душі поцілував дівчину на прізвище Кухарська, чий батько до війни був у польському Сеймі. Потім підтяглися єврейські дівчата, прийшли чоловіки потиснути йому руку, навіть Штерн якимсь дивом примудрився проскочити з заводу «Прогрес», де він тоді працював, щоб офіційно потиснути Оскарові руку, — і опинився в його ведмежих обіймах.

Того дня надвечір хтось — можливо, той самий доброзичливець, що й минулого разу, — зв’язався з Поморською і доніс про расово неприпустиму поведінку Шиндлера. Може, його звітність цілком і відповідає дійсності, але ніхто не міг заперечити, що він цілував особу єврейської національності.

Цього разу арешт був влаштований професійніше. Зранку двадцять дев’ятого квітня «мерседес» знову перегородив вхід на фабрику, і двоє гестапівців, здається, впевненіші за попередній дует, перестріли Шиндлера у дворі. Його звинувачено, повідомили вони, в порушенні приписів Акту про раси й переселення. І сказали йому йти з ними. Хоча ні, спочатку треба зайти до його кабінету.

— Ви маєте ордер? — спитав Шиндлер.

— Нам ордер не потрібен, — відповіли гестапівці.

Він посміхнувся до них. Панове мають розуміти, що коли вони заберуть його без ордеру, то згодом про це пошкодують.

Він промовив це легко, але з поведінки офіцерів зрозумів, що від часів торішнього, майже пародійного арешту загрозливість у них зміцніла і сконцентрувалася. Минулого разу мова на Поморській ішла про економічні питання і про те, чи є порушення. Цього разу йшлося про гротескний закон, закон із нижчого відділу кишечника, укази з чорної зони мозку. Страх як серйозно.

— Ну що ж, ми ризикнемо, — сказав один з офіцерів.

Він оцінив їхню впевненість, їхню ризиковану байдужість до нього, чоловіка з активами, якому щойно стукнуло тридцять чотири.

— Весняного ранку, — повідомив він їм, — можу трошки й покататися.

Він заспокоював себе тим, що його, мабуть, знову посадять у ту вишукану камеру на Поморській. Але коли вони на Колейовій повернули праворуч, Оскар зрозумів, що цього разу його везуть на Монтелюпі.

— Я хочу поговорити з адвокатом, — сказав він офіцерам.

— Свого часу, — відказав водій.

Оскар мав надійну інформацію від одного з товаришів по пляшці, що Яґеллонський інститут анатомії отримує трупи з цієї в’язниці.

Стіна тяглася довгим кварталом, і зловісна однаковість вікон на третьому й четвертому поверхах уже була помітна з гестапівського «мерседеса». За першою брамою, проминувши арку, вони підійшли до того кабінету, де есесівці говорили пошепки, так, ніби від гучного звуку вузькими коридорами може піти оглушлива луна. В Оскара вилучили готівку, але сказали, що під час затримання видаватимуть її по п’ятдесят злотих на день. Ні, сказали йому офіцери, які його привели, адвоката кликати ще не час.