Томас Кініллі - Список Шиндлера

Оскар не розповідає в деталях, що саме в нього відбулося в кабінеті Раша у брненському замку Шпільберк. Однак це нескладно уявити. Гер директор, стурбований імовірністю повстання невільників з огляду на події на фронті, хоче дорого продати своє життя у своєму кабінеті з автоматом у руках, милосердно вділивши одну кулю дружині, щоб врятувати її від чогось гіршого. Також гер директор розглядає ймовірність появи росіян коло його брами. Мої цивільні інженери Фухс і Шонбрун, мої чесні техніки, моя секретарка, яка розмовляє німецькою, — їм усім потрібні засоби опору. Це, звичайно, похмурі розмови. Я б радше повів мову про щось ближче до нашого серця, гере оберштурмбанфюрере. Я знаю, як ви любите гарні ювелірні прикраси. Чи не бажаєте поглянути на одну штучку, яку я знайшов минулого тижня?

І щойно коштовний перстень опиняється на записнику Раша, Оскар лагідно промовляє:

— Щойно я його побачив, то подумав про фрау Раш.

Коли Оскар добув зброю, він призначив Урі Бейського, брата спеціаліста з печаток, наглядачем арсеналу. Урі був невеличкий, жвавий і красивий. Люди помічали, що він заходить і виходить із помешкання Шиндлера як син. Емілія теж йому симпатизувала, навіть довірила йому ключ від їхньої квартири. Так само по-материнськи вона ставилася до малого Спіри, який пережив облаву. Вона регулярно водила його на свою кухню і пригощала хлібом з маргарином.

Вибравши невелику групу в’язнів для тренування, Урі водив їх по одному на склад Зальпетера і вчив поводженню з гвинтівкою «Gewehr 41W». Було сформовано три загони по п’ятеро людей. Дехто з тих, кого навчав Бейський, були зовсім хлопчаками, як Лютек Файґенбаум. Інші — польськими ветеранами, як Пфефферберґ і група в’язнів, яких прозивали «будзинцями».

Будзинці були євреями-офіцерами з Війська Польського. Вони пережили ліквідацію табору в Будзині, який перебував під керівництвом унтерштурмфюрера Ліпольда. Ліпольд привіз їх до свого нового табору Брюннліц. Їх було близько п’ятдесяти людей, і вони працювали в Оскара на кухнях. Інші в’язні згадують про них як про людей, дуже цікавих до політики. Сидячи в Будзині, вони навчилися марксизму і тепер сподівалися, що Польща стане комуністичною. За іронією долі, в Брюннліці вони сиділи на теплих кухнях найбільш аполітичного з капіталістів — гера Оскара Шиндлера.

З рештою в’язнів, які, крім сіоністів, здебільшого цікавилися політикою виживання, в них були дружні стосунки. Дехто з будзинців брав приватні уроки в Урі Бейського, адже в тридцятих роках у Війську Польському такої складної зброї, як автоматична, ще не було.

Якби фрау Раш в котрийсь із останніх днів найбільшої влади свого чоловіка над Брно, знічев’я, — наприклад на якійсь вечірці чи концерті — зазирнула в діамант, який прийшов до неї від Оскара Шиндлера, в ньому б з’явилося відображення найгіршого кошмару фюрера і її власного: озброєний єврей-марксист.

Старі Оскарові товариші по чарці, у тому числі Ґьот і Бош, часто вважали Шиндлера за жертву такого собі єврейського вірусу. І то була не метафора. Вони справді так це і сприймали, не винуватячи хворого. Вони бачили: таке траплялося і з іншими непоганими людьми. Якусь ділянку мозку вражала чи то бактерія, чи то чарівна сила. Якби їх хто-небудь спитав, чи ця недуга заразна, вони б відповіли: о так, і дуже! Випадок лейтенанта Зюссмута вони б навели як найбільш характерний приклад зараження.

Адже з мовчазної згоди Оскара і Зюссмута протягом зими 1944–1945 років ще три тисячі жінок з Аушвіцу групами по триста-п’ятсот людей було переведено в дрібніші табори в Моравії. Оскар залучив свій вплив, домовився щодо продажів, позолотив ручку кому треба. Зюссмут подбав про відповідні папери. Нині на текстильних фабриках Моравії бракувало робочої сили, і не всі господарі підприємств аж так не хотіли бачити євреїв, як Гоффман. Принаймні п’ять німецьких текстильних фабрик у Моравії: у Фройденталі, Яґерндорфі, Лібау, Ґруліху і Траутенау — прийняли на роботу тих жінок і влаштували табори. Жоден такий табір назвати раєм було годі, на них есесівці командували значно більше, ніж будь-коли дозволялося Ліпольду в Оскара. Оскар потім скаже, що ті жінки жили у фабричних таборах «у стерпних умовах». Але з огляду на те, що ті текстильні табори були маленькі, вижити жінкам на них допомагало ще й те, що тамтешні есесівці були старші, млявіші, менш фанатичні люди. Треба було і не заразитися тифом, і носити свій голод як тягар під ребрами. Але в таких дрібних сільських установах більшість в’язнів уникнуть наказів знищення, які почнуться з весною у великих таборах.