Томас Кініллі - Список Шиндлера

— Що ти сказав?! — спитав він юнака.

Дреснер повторив:

— Я налаштував тиск, гере директоре.

Оскар підійшов до хлопця і вдарив його в щелепу. Голова Дреснера смикнулася, але він почувався переможцем: Оскар, спиною до решти суддів, підморгнув йому — Янек не міг помилитися. Тоді директор відпустив його і замахав величезними руками:

— Що ви за чортові ідіоти! — кричав він. — Повірити не можу!

Він розвернувся до Шонбруна з Фухсом, немовби то були його єдині спільники.

— Якби ж то їм хоч розуму вистачало влаштувати саботаж! Тоді б я вже їм голови повідривав! Та що з них взяти? Тільки час ото гаємо.

Шиндлер знову стиснув кулак, і Дреснер сахнувся, очікуючи ще одного замашного удару.

— Забирайся!! — закричав на нього Оскар.

Виходячи, Дреснер почув, як Оскар каже всім решті, що краще забути про цей інцидент.

— У мене там нагорі є гарний «мартелл», — додав директор.

Може, таке хвацьке розв’язання ситуації й не влаштувало Ліпольда з Шонбруном. Адже суд не мав офіційних наслідків, жодного присуду винесено не було. Зате вони не могли поскаржитися, що Оскар уникав суду чи був занадто поблажливим. Пізніше Дреснер скаже, що в Брюннліці, напевне, життя в’язнів підтримувалося серіями майстерних імпровізацій — настільки раптових, що вони здавалися чимось майже надприродним. Ну а коли вже казати правду, то весь Брюннліц — і сам табір, і його промислова діяльність — являли собою буквально суцільну карколомну авантюру.

А фабрика ж нічого не виробляла. «Жоднісінького снаряду!» — хитаючи головами, визнають в’язні Брюннліцу. Жоден вироблений там сорокап’ятиміліметровий снаряд не можна було використовувати, жоден ракетний корпус. Оскар і сам протиставляє масштаби виробництва DEF за краківських часів і за часів Брюннліцу. На Заблочі емалевої продукції за все існування фабрики було вироблено на шістнадцять мільйонів райхсмарок. За той самий час у зброярському відділі «Емалії» було вироблено снарядів на півмільйона. Оскар пояснює, що в Брюннліці «з огляду на відмову від виробництва емальованого посуду» узагалі про якісь масштаби виробництва навіть говорити не випадало. Виробництво зброї, за його словами, зіткнулося з «початковими труднощами». Але насправді за брюннліцькі місяці він спромігся на одну вантажівку «деталей боєприпасів» на тридцять п’ять тисяч райхсмарок.

— Ті деталі, — потім розповість Оскар, — до Брюннліцу привезли вже як напівфабрикат. Надати ще менше [для воєнних дій] було неможливо, і пояснювати все «початковими труднощами» ставало дедалі небезпечніше для мене й моїх євреїв, бо міністр із озброєння Альберт Шпеєр щомісяця підвищував вимоги.

Небезпека Оскарової імітації виробництва полягала не лише в тому, що це псувало його репутацію в міністерстві озброєння. Це сердило керівників інших підприємств. Адже система фабрик була фрагментована: на одній виробляли корпуси снарядів, на другій детонатори, на третій додавали вибухівку і збирали все докупи. Таким чином, вважалось, атака з повітря на будь-яку з фабрик не зможе суттєво знизити загальне виробництво зброї. Корпуси, які робилися в Оскара, відправлялися товарними вагонами далі, і там їх оглядали інженери, яких Оскар не знав і до яких не мав доступу. Корпуси, вироблені в Брюннліці, завжди відбраковувалися під час контролю якості. Оскар показував скарги Штернові, Фіндерові, Пемперу чи Ґарде. Він розкотисто реготав, немовби ці скарги писали якісь опереткові бюрократи.

Згодом сталося таке. Штерн із Мєтеком Пемпером уранці 28 квітня 1945 року були в кабінеті Оскара. Того ранку всі в’язні, як потім виявилося, перебували у величезній небезпеці: їх усіх прирік на смерть штурмбанфюрер Гассебрьок. Оскар відзначав свій тридцять сьомий день народження, з цієї нагоди було вже відкорковано коньяк. А на його столі лежала телеграма з заводу, де збирали зброю, неподалік Брно. Там ішлося про те, що Оскарові корпуси для протитанкових мін не змогли пройти жодного випробування якості. Їх неточно відкалібрували, не загартували за правильної температури, так що вони всі потріскалися під час випробувань.

Оскар від тієї телеграми просто-таки прийшов в екстаз, передавав її Штернові з Пемпером, щоб і вони прочитали. Пемпер згадує, що тоді почув черговий неймовірний вислів Оскара:

— Кращого подарунка на день народження в мене ще не було. Тепер я знаю, що жодного бідолаху моя продукція не вбила!

Цей випадок говорить про два протилежні потяги Оскарової душі. Для такого промисловця, як Шиндлер, є щось божевільне в радості від того, що він нічого не виробляє. Але водночас це і спокійне шаленство німецького технократа, який, коли здався Відень, коли люди маршала Конєва вже обнялися з американцями на Ельбі, і далі вважає за самозрозуміле, що його зброярська фабрика на цих пагорбах ще має час налагодити роботу і витримувати належну дисципліну та рівень виробництва.