Томас Кініллі - Список Шиндлера

За те, що епідемії не сталося, Біберштейн був вдячний блокові боротьби з паразитами. Коли відступила й дизентерія, він був вдячний фабричній кухні. У розповідях, що зберігаються в архівах «Яд Вашему», Біберштейн стверджує, що на початку існування табору харчі давали кожному в’язневі понад дві тисячі калорій на день. В усій нещасній Європі тільки брюннліцькі євреї їли такий поживний харч. Серед мільйонів знедолених тільки тисяча людей на фабриці Шиндлера мала густий суп.

Була і каша. Якщо трохи пройти дорогою від табору, то біля струмка, куди механіки Оскара не так давно поскидали напої з чорного ринку, стояв млин. Озброївшись робочою перепусткою, хтось із в’язнів міг пройтися туди на замовлення того чи іншого відділення DEF. Мундек Корн згадує, як прийшов до табору, навантажений харчами. На млині треба було просто зав’язати штани на кісточках і послабити пояс. Тоді товариш бере лопату й насипає тобі повні штани вівсяної крупи. Тоді знову затягуєш пояс і вертаєшся до табору — дещо клишоного проходиш зі своїм великим безцінним запасом повз вартових перед прибудовою. Усередні люди розв’язують тобі холоші внизу — і з них у казанки сиплеться овес.

У креслярському відділенні молодий Моше Бейський із Йозефом Бау вже почали підробляти в’язничні перепустки, які мали дозволити людям із фабрики запускати млин. Одного разу до них зазирнув Оскар і показав Бейському документи з печаткою продовольчого відділу генерал-губернаторства. Поки що найкращі зв’язки з чорним ринком харчів Оскар мав у Кракові й навколо. Про поставки він міг домовлятися по телефону. Однак на моравському кордоні слід було показати документи, що підтверджували сплату мита, від відділу продовольства і сільського господарства генерал-губернаторства. Оскар показав на печатку на папері у себе в руках.

— Ви могли б зробити таку печатку? — спитав він Бейського.

Моше Бейський був ремісником. Він міг багато працювати і мало спати. Тепер він вручив Оскарові першу з тих численних офіційних печаток, яких потребував Оскар. Робив їх Моше за допомогою лез для бритви і всіляких тонких різців. Його печатки стануть символом власної авантюрної бюрократії Брюннліцу. Він зробив печатку генерал-губернаторства, моравського губернатора, печатки, які оздоблювали фальшиві дозволи на вільне пересування, щоб в’язні могли вести вантажівку до Брно чи Оломоуца й привезти звідти хліб, бензин із чорного ринку, борошно, тканину чи цигарки. Леон Зальпетер, краківський фармацевт, який колись був членом юденрату Марека Біберштейна, керував брюннліцьким складом. Там трималися жалюгідні подачки, що їх Гассебрьок пересилав із Ґрьосс-Розену, а на додачу до них овочі, борошно, крупи, які Оскар добував силою майстерно виконаних печаток Бейського з бездоганним орлом і свастикою.

— Не слід забувати, — зауважив один з мешканців табору Оскара, — що в Брюннліці було нелегко. Але порівняно з будь-яким іншим табором там був рай!

Здається, в’язні усвідомлювали, що з харчами сутужно всюди: навіть на волі мало хто був ситий.

А Оскар? Він також харчувався стримано, на такому рівні, як в’язні?

У відповідь пролунав поблажливий сміх.

— Оскар ? З якої це речі Оскар мав себе обмежувати? Він же був директором. Хто ми такі, щоб мати претензії до того, що він їсть? — А тоді суворий погляд: може, вам здається, що це рабське ставлення? — Ви не розумієте. Ми були йому вдячні за те, що ми опинилися саме там. Нам більше не було б куди податися.

Як і в перші місяці свого шлюбу, Оскар і далі був схильний десь бурхливо загулювати і міг по кілька днів не бувати в Брюннліці. Траплялося, що Штерн, який мав розповісти директору про важливі події дня, чекав його цілу ніч. В Оскаровій квартирі Іцхак з Емілією, бувало, сиділи так, чуваючи. Учений бухгалтер завжди знаходив якнайшляхетніше пояснення моравським мандрам Оскара. Через кілька років він скаже у своїй промові:

— Він їздив день і ніч не лише добувати харчі для євреїв брюннліцького табору — за допомогою паперів, які підробляв один із в’язнів, — але ще запасався зброєю та боєприпасами на випадок, якщо есесівці, відступаючи, вирішать нас убити.

Образ невтомного гера директора, який про всіх дбає, завдячує вірності й любові Іцхака. Проте Емілія, мабуть, розуміла, що не кожна відсутність її чоловіка вдома пов’язана з шиндлерівським гуманним шахрайством.

Під час однієї з таких Оскарових поїздок дев’ятнадцятирічного Янека Дреснера було звинувачено в саботажі. Насправді Дреснер геть не вмів працювати з металом. У Плашуві він боровся з паразитами: вішав рушники для есесівців, які приходили в душову чи сауну, виварював вошивий одяг, знятий із в’язнів. (Від укусу воші він заразився тифом і вижив лише завдяки тому, що його двоюрідний брат доктор Шиндель поклав його до шпиталю буцімто з ангіною.)