Томас Кініллі - Список Шиндлера

Комендант почав зі скромних ставок папірцями по сто злотих, немовби в грі йому також прописали дієту. Він, однак, раз у раз перебирав, і коли початкова ставка піднялася до п’ятисот злотих, Оскарові трапилася виграшна комбінація — туз і валет, так що Амонові довелося йому віддати подвійну суму ставки.

Амона це не радувало, але він не надто лютився. Він викликав Гелену Гірш і сказав принести кави. Вона прийшла, як пародія на служницю джентльмена — у свіжому чорному вбранні, але з запухлим правим оком. Вона була така мініатюрна, що Амон мав нахилитися, щоб ударити її. Дівчина тепер була знайома з Оскаром, але не подивилася на нього. Минув майже рік, відколи він обіцяв її звідси витягти. Щоразу, приходячи на віллу, Шиндлер примудрявся проскочити коридором на кухню і спитати, як їй ведеться. Це дещо означало, але на сам її спосіб життя не впливало. Кілька тижнів тому, наприклад, коли суп виявився не тієї температури — Амон був дуже прискіпливим до супу, слідів мух у коридорі, бліх на собаках, — комендант викликав Івана з Петром і наказав повести Гелену під березу й розстріляти. Він крізь скляні двері дивився, як вона йшла перед Петровим маузером, задихано благаючи молодика не вбивати її.

— Петре, в кого ти зараз будеш стріляти? Я ж Гелена. Та Гелена, яка тебе тістечками пригощає. Ти ж не можеш розстріляти Гелену, правда?

І Петро знічено, стиснувши зуби, відповідав:

— Та знаю, Гелено. Я і не хочу. Але якщо я цього не зроблю, він же мене уб’є…

Вона прихилила голову до рябого березового стовбура. Вона не раз питала Амона, чого він її не вбиває, і тепер хотіла померти просто, зробити йому боляче тим, що охоче приймає смерть. Але в неї не виходило. Вона тремтіла так, що це було помітно збоку. У неї трусилися коліна. І вона почула, що Амон кричить з вікна:

— Ведіть цю суку назад! Розстріляти її завжди встигнеться. А поки що її ще можна повчити.

Іноді між сплесками дикості на Амона так само несподівано нападала охота погратися в доброго пана. Одного ранку він сказав Гелені:

— Ти справді дуже гарно вишколена служниця. Якщо після війни тобі буде потрібна рекомендація, я тобі з радістю напишу.

Гелена розуміла, що це просто розмови, фантазії. Вона слухала таке своїм глухим вухом, барабанну перетинку в якому він пошкодив ударом кулака. Рано чи пізно вона загине від якогось із його періодичних нападів гніву.

У такому житті, як у неї, усмішка гостя була тільки тимчасовим полегшенням. Цього вечора вона поставила перед паном комендантом здоровенний срібний кавник — він і далі пив каву відрами й насипав по півчашки цукру — зробила реверанс і вийшла.

За годину, коли Амон уже був винен Оскарові три тисячі сімсот злотих і кисло нарікав на те, що карта не йде, Оскар запропонував змінити ставку. Йому там, у Моравії, коли він переїде до Чехословаччини, буде потрібна служниця. Там не знайти таких розумних і гарно вишколених, як Гелена Гірш. Там суцільні селючки. Тож Оскар запропонував Амонові зіграти ще одну партію з подвійним ставками. Якщо Амон виграє, то Оскар йому дасть сім тисяч чотириста злотих. Якщо в того буде виграшна комбінація, то матиме чотирнадцять тисяч вісімсот злотих. Але якщо виграю я, сказав Оскар, то ти мені до списку даєш Гелену Гірш!

Амон хотів поміркувати про це. Ну давай, сказав Оскар, вона ж усе одно до Аушвіцу потрапить. Але Ґьот був до служниці дуже прив’язаний і так просто програвати її в карти не хотів. Коли він думав, як вона скінчить, то, мабуть, завжди гадав, що вб’є її власною рукою, з особистою пристрастю. Якщо він поставить її на карту і програє, то буде змушений, як віденський спортсмен, чесно відмовитися від задоволення інтимного вбивства.

Значно раніше в історії Плашува Шиндлер пробував попросити Гелену на «Емалію», але Амон відмовляв йому. Тільки рік тому здавалося, що Плашув простоїть десятки років, що комендант і його служниця разом доживуть до старості, принаймні доки якась вина Гелени не спричинить різкого закінчення тих стосунків. У цей час рік тому ніхто не повірив би, що цей зв’язок має обірватися лише через те, що росіяни вже біля Львова. А Оскар робив свою пропозицію напрочуд легко. Він, здається, не вбачав у тому, що запропонував Амонові, жодної паралелі з тим, як Бог грає з Сатаною в карти на людські душі. Він не питав себе, чи гарно ставити дівчину на карту. Якщо він програє, шанси витягти її в інший спосіб будуть невисокі. Але того року в усіх були невисокі шанси. Навіть у нього.