Томас Кініллі - Список Шиндлера

— Звичайно, ви можете діяти на свій розсуд, — сказав він Амонові. — Я вас підтримаю.

Оскар відчував на тих зборах, що Амон не через партизанів переймається. Якби Шиндлерові було відомо, що йде до ліквідації Плашува, він би розкусив зміст Амонової вистави. Адже Ґьот хвилювався щодо Вілека Хіловича, свого єврейського шефа табірної поліції. Амон часто вдавався до послуг Хіловича як агента на чорному ринку. Хілович знав Краків. Він знав, де можна продати борошно, рис, масло, які комендант брав із запасів табору. Він знав, яким посередникам можуть бути цікаві вироби ювелірної майстерні, де замовлення виконували такі в’язні, як Вулкан. Амон хвилювався щодо всіх спільників Хіловича: його дружини пані Марисі Хілович, яка мала відповідні привілеї; Мєтека Фінкельштейна, який працював з ним; сестри Хіловича пані Фербер і пана Фербера. Якщо можна говорити про аристократію Плашува — то це були Хіловичі. Вони мали владу над в’язнями, але їхнє знання було палицею з двома кінцями: про Амона вони знали не менше, ніж про яку-небудь жалюгідну швачку на фабриці Мадріча. Тож коли з закриттям Плашува вони перейдуть до іншого табору, розумів Амон, то спробують приторгувати своїм знанням про його оборудки, щойно їхні справи будуть кепські. Чи, що ймовірніше, коли захочуть їсти.

Звичайно, хвилювався й Хілович, і Амон відчував, що того мучать сумніви, чи випустять його з Плашува живим. І Амон вирішив скористатися з цієї стурбованості свого поліцая. Він викликав Совінського, найманця СС, завербованого в чехословацьких Верхніх Татрах, до свого кабінету і домовився з ним. Совінський мав підійти до Хіловича і буцімто запропонувати йому план утечі. Амон не сумнівався, що Хілович охоче піде на такі перемовини.

Совінський пішов і зробив усе як слід. Він сказав Хіловичу, що може витягти всю його родину з табору однією з великих парових машин. У дров’яну топку там можна і десяток людей посадити, якщо машина їхатиме на бензині.

Хіловича така пропозиція зацікавила. Совінський, звичайно, передасть повідомлення своїм товаришам з того боку, вони нададуть машину. Совінський усіх посадить туди у призначеному місці в призначений час. Хілович відплатить діамантами. Але, сказав Хілович, хай Совінський дасть йому зброю як запоруку взаємної довіри.

Совінський доповів про ці переговори комендантові, й Амон дав Совінському пістолет 38 калібру зі спиляним пробійником. Совінський передав цю зброю Хіловичу, який, звичайно, не мав потреби і змоги його перевіряти. Зате Амон потім міг поклястися і Коппе, і начальству з Оранієнбурґа, що виявив у в’язня зброю.

Була неділя середини серпня, коли Совінський зустрівся з Хіловичами в сараї з будматеріалами і сховав їх у машині. Тоді він поїхав Єрусалимською до воріт. Там він мав відбути звичайні формальності, тоді можна було виводити машину з території. У порожній топці серця п’ятьох утікачів калатали в шаленій надії ніколи вже не побачити Ґьота.

Біля брами, однак, стояли Ґьот, Амтор і Гуяр, а також українець Іван Шаруєв. Вони почали ліниво обшукувати машину. Усміхнені панове есесівці, важко тупаючи, лазили кузовом, залишаючи топку наостанок. Вони вдали, ніби дуже здивувалися, коли побачили бідолашного Хіловича зі свояками, які туди напхалися, як кільки в бочку. Щойно Хіловича витягли звідти, Амон «знайшов» у нього за халявою незаконний пістолет. У Хіловича були повні кишені діамантів із хабарів, які йому давали нещасні в’язні табору.

В’язні у свій день відпочинку почули, що Хіловича засудили до страти там, коло брами. Ці новини викликали таке саме хвилювання і змішані почуття, які здійнялися рік тому в той вечір, коли розстріляли Симхе Спіру і все ОД. Жоден в’язень не міг розгадати, що це означає для його життя. Увесь клан Хіловича розстріляли з пістолетів по одному. Амон, тепер геть пожовтілий через хворобу печінки, височенний, товстий, сопучи, немов літній дядечко, приставив ствол до шиї Хіловича. Згодом трупи поклали на загальний огляд на Аппельпляці, причепивши їм на груди плакати: «Хто порушує справедливий закон, на того чекає така смерть».

Звичайно, в’язні Плашува винесли з цього видовища іншу мораль.

Амон до вечора складав дві довгі доповіді: одну до Коппе, а другу до Секції D генерала Ґлюкса, у яких пояснював, як порятував Плашув, придушивши повстання в зародку, — у той момент, коли група головних змовників залишала табір, розстріляв їх. Він вичитував чернеткові варіанти до одинадцятої вечора. Для такої праці фрау Кохманн була занадто повільна, тож комендант наказав розбудити і привести з бараку на віллу Мєтека Пемпера. У передпокої Амон спокійно повідомив, що переконаний: хлопець також має стосунок до спроби втечі Хіловича. Пемпер остовпів і не знав, що сказати. Роззираючись навколо в пошуках гідної відповіді, він побачив шов на своїх штанях, який розійшовся.