Томас Кініллі - Список Шиндлера

Але, мабуть, іще гіршим, ніж ризик упасти на дроти, було те, що струм біг дротами від вечірньої перевірки до ранкової побудки, відділяючи чоловіків від жінок, як замковий рів. Час спілкування тепер обмежувався коротким ходінням по Аппельпляцу перед самою перевіркою, до того як пролунає наказ шикуватися. Кожна пара придумала свою мелодію: її насвистували в натовпі й чекали на відгук, який мав пробитися крізь ліс голосових перешкод. Ребекка Танненбаум також придумала мелодію-сигнал. Вимоги Головного управління СС генерала Поля змусили в’язнів Плашува вдаватися до пташиних стратегій статевої поведінки. Але при цьому куртуазний роман Ребекки і Йозефа набирав сили.

Потім Йозеф примудрився добути на складі одягу сукню якоїсь померлої жінки. Іноді після перевірки чоловічого складу табору він ішов до нужника, вбирався в цю довгу хламиду, ще й чіпляв на голову капелюшок, який носять правовірні юдейки. Тоді виходив і долучався до жіночої шеренги. Його коротке волосся жодного з есесівської охорони не дивувало, бо більшість жінок були стрижені через вошей. Отже, разом із тринадцятьма тисячами ув’язнених жінок він ішов до жіночої частини табору і до ранку сидів у бараку № 57, складаючи компанію Ребецці.

У бараці Ребекки старше жіноцтво спіймало Йозефа на слові. Коли вже він хоче традиційного сватання, то вони тут же увійшли в так само традиційну роль опікунок дівчини. Так що Йозеф для них теж був даром Божим — дав їм змогу поводитися церемонно, як до війни. Зі своїх чотириповерхових нар вони поглядали вниз на двох дітей, доки всі поринали в сон. Якщо хтось із них і думав: «Та чого там перейматися в отакі часи, що там ці діти надумають робити серед ночі!», — то вголос цього ніколи не казали. По правді кажучи, у такі ночі дві бабусі перебиралися на одні вузькі нари, щоб Йозеф міг спати окремо. Незручність, запах немитого тіла іншої людини, ризик набратися вошей від сусідки — це все не було настільки важливе для почуття гідності, як правильність, чесність оцього залицяння.

Наприкінці зими Йозеф із пов’язкою будівельного управління на рукаві вийшов на дивно неторканий сніг між двома смугами дроту з металевою лінійкою в руках, буцімто вимірював цю нічийну землю з якихось архітектурних міркувань.

Біля підніжжя бетонних підпор, обтиканих порцеляновими ізоляторами, виросли перші весняні квіточки. Розмахуючи лінійкою, він назбирав квітів і засунув їх під куртку. Він проніс квіти через табір, угору Єрусалимською. З квітами за пазухою він проминав віллу Амона, коли сам комендант, високий, великий, вийшов із неї і пішов сходами вниз просто до нього. Йозеф Бау зупинився. Зупинятися, завмерти перед Амоном було найнебезпечніше. Але він спинився і завмер. Він боявся, що його серце, яке він так палко і щиро подарував сироті Ребецці, тепер стане просто черговою мішенню коменданта.

Але коли Амон пройшов мимо, навіть не помітивши його, не маючи нічого проти того, що архітектор просто так стоїть із лінійкою в руках, Йозеф Бау відчув, що в житті є певні запоруки. Від Амона не рятується ніхто — крім тих, у кого інша доля. Наряджений для стрільби, Амон якось несподівано зайшов до табору через задні ворота і побачив, що дівчинка Варренгаупт сидить у його лімузині в гаражі, роздивляючись себе у дзеркало заднього огляду. Вікна в машині, які вона мала помити, і далі були брудні. Він убив її за це. А ще були мати й дочка, яких Амон помітив через вікно кухні. Вони занадто повільно чистили картоплю. Він перехилився через підвіконня й застрелив обох. Але ось перед ним виникає те, чого він терпіти не може, — стовпом стоїть закоханий єврей-кресляр, і в його руках труситься лінійка. Але Ґьот спокійно йде мимо. Бау відчув, що має скористатися своєю шаленою удачею і вчинити щось неймовірне. Одружитися, звичайно, було найбільш неймовірною річчю.

Він повернувся до будівлі адміністрації, піднявся до контори Штерна, знайшов Ребекку і спитав, чи вийде вона за нього. Ребекка зраділа і схвилювалася, що тепер справа стала настільки невідкладною.

Того вечора Йозеф, начепивши сукню, знову навідав свою матір і нараду опікунок у бараці № 57. Справа була тільки за рабином. Проте рабини перебували в таборі лише по кілька днів: їх потім везли далі на Аушвіц — того часу було замало, щоб ті люди, яким були необхідні обряди кіддушін і ніссуїн [15] Заручини і власне шлюбна церемонія — частини традиційного єврейського весілля. , встигли знайти й попросити їх, замало часу до тої години, коли їм судилося виконати свій останній священичий подвиг — увійти до вогняної печі.