Софі Перино - Дочка Медічі

— Так має бути,— шепочу я у відповідь.

— Пані де Сов,— Генрієтта говорить гучніше, ніж потрібно,— будьте люб’язні, принесіть останні глечики,— потім, приглушивши голос так, що її зовсім не чутно через звук води, що ллється, вона каже: — Я рада, що ви визнаєте, що жоден чоловік важливіший за ваше щастя, але, запевняю вас, достатньо лише зробити вигляд, що ви відмовилися від нього. Серце герцога розбите.

Баронеса робить паузу, гортаючи сторінку. Я сиджу мовчки, від хвилювання дух спирає у грудях. Коли баронеса повертається до читання, я беру Генрієтту за руку й шепочу:

— Мені дуже прикро. Перекажіть йому це. Але моя печаль нічого не змінює. Перекажіть і це.

— А я гадала, що ви закохані в нього,— я відвертаю погляд.— Що ж, моя сестра буде рада дізнатися, що ви припинили стосунки з ним,— мій погляд знову зосереджується на ній.— Принаймні я так думаю.

Вона змінює тему, а я відкидаюсь назад і заплющую очі, стримуючи сльози. Чому так боляче робити те, що належить?

Уранці її величність забирає мене на месу. Шлях до каплиці — найдовший, який я долала відтоді, як захворіла. Я відчуваю, як відновлюються мої сили, коли я бачу вівтар і різнобарвне світло, що проникає крізь вітражі й омиває моє тіло священним блиском. Карл щасливий бачити мене і робить усе, аби мені було затишно. Я не бачу мого герцога. І це добре. Потім до вівтаря піднімається кардинал Лотаринзький — приголомшливе видовище. Його обличчя надто схоже на обличчя племінника. Проте щойно його преосвященство починає говорити, я зосереджуюсь на його словах, а не на його зовнішності.

Я знаю, що Бог — скрізь, завжди, але часто доводиться приймати це на віру, натомість сьогодні я відчуваю присутність Його. Мене охоплює надзвичайний спокій. Навіть Анжу, який сидить неподалік, не може зіпсувати цю мить. Святе причастя зміцнило мій дух, тож, коли я виходжу з каплиці й бачу герцога, я реагую вельми спокійно. У цьому немає нічого дивного: попри те, що я присяглася уникати непристойних контактів із ним, ми все одно будемо змушені зустрічатися публічно. Якщо він не переслідуватиме мене, сподіваюсь, усе буде добре.

Я повертаюсь до своїх апартаментів і, напівлежачи, умощуюсь біля вогню. Я читаю в компанії баронеси де Рец і баронеси де Сов, коли раптом вривається Анжу. Його супроводжує Гіз.

— Люба сестро,— каже він,— подивіться, кого я привів до вас. Щастя, що ми не застали вас у ліжку, це було б непристойно,— він хитро підморгує, й мені зводить живіт від огиди. Мій брат — справжній демон.

Шарлотта підводиться, звільняючи місце чоловікам. Відчайдушним стрімким рухом я хапаю її за руку і змушую сісти.

З баронесою де Рец мені не щастить. Перш ніж я повертаюсь до неї, вона каже:

— Ваша високість бажає сісти?

— Хай сідає мій друг, я наполягаю,— обійнявши Гіза за плечі, Анжу підштовхує чоловіка вперед,— я люблю його як брата, й він страшенно турбувався через хворобу герцогині де Валуа.

Генріх, очевидно, збентежений дружнім ставленням Анжу. Він обережно сідає на запропонований стілець. Мій брат стоїть за його спиною, міцно стискаючи плече Гіза. Це жест господаря, і, судячи з погляду герцога, він не в захваті. Але нічого не вдієш. Навряд чи можна скинути руку принца — спадкоємця корони.

Дивлячись на мене, Анжу докірливо хитає головою.

— Сестро, як неввічливо з вашого боку не прийняти його милість минулого вечора. Ви прирекли його на безсонну ніч.

— Запевняю вас, ваша високосте, я спав,— каже Генріх. Незрозуміло, до кого він звертається, до мене чи до мого брата.

— Радий це чути,— відповідає Анжу.— Але ви спали б набагато краще, якби зустрілися з Маргаритою.

У словах Анжу і в тому, як він їх вимовляє, лунає відвертий натяк. Можливо, лише я це помічаю, але мені все більше перехоплює подих, і моє обличчя шаріється.

Анжу не може промовчати про таке.

— Подивіться на її рум’янець, Гізе. Ваша присутність добре впливає на неї. Якби ж це бачила її величність,— весело додає мій брат.— Мені час іти. Королева чекає на мене.

Герцог підводиться.

— Я теж піду.

Так, ви маєте піти.

— Ні, Гізе, залишайтесь тут. Я наполягаю. Якщо вас шукатимуть, я скажу, де вас знайти,— проходячи повз баронесу де Рец, Анжу каже: — Пані, гадаю, ваш чоловік шукає вас.

Розумно. Я стискаю руку Шарлотти й одними губами промовляю: «Будьте тут». Вона здивована, але ствердно киває.

Я молюсь, аби присутність Шарлотти захистила мене від злих язиків, але герцогу вона не заважає. Щойно всі виходять, він нахиляється, спираючись руками на коліна, і каже: