Софі Перино - Дочка Медічі

— Однак факт залишається фактом: ви привернули увагу герцога де Гіза, і він залицяється до вас. Ви заперечуєте це?

На якусь мить мені стає легше. Мене звинувачують у стосунках із Гізом, а не з Гастом, а, відтак, я можу захистити себе й не почуватися приниженою. Потім полегшення змінюється більш сумною думкою: двічі за останні два тижні мій флірт із герцогом призводить до неприємних наслідків.

— Герцог захоплюється мною, пані, але як це може вплинути на ваше ставлення до мене?

— Я не можу дозволити, аби Лотаринзький дім використовував ваші вуха для підслуховування державних таємниць. Вони мали неабиякий вплив на вашого брата — короля Франциска. Доки я жива, їм не вдасться впливати так само на іншого короля з роду Валуа.

— Пані, запевняю вас, мої вуха належать лише мені, а мої вуста мовчатимуть про те, що важливо для мого короля або моїх родичів.

— Коли доходить до поцілунків, вуста забувають про стриманість, дочко. З часом ви це зрозумієте. Ваш брат каже, що ви фліртували з Гізом. Немає нічого дивного в тому, що дівчина вашого віку бавиться, граючи в кохання, але, якщо ваші вуста відкриті для насолоди з герцогом та іншими чоловіками, хіба ви можете докоряти мені, що я мушу завадити вам володіти інформацією державного значення?

«Інші», у звинуваченнях матері це слово особливо виділяється. Я так розлючена, що гнів на якийсь час засліплює мене. Моє обличчя палає, і злі сльози щипають очі.— Які ще стосунки закидає мені мій брат? — я знаю відповідь, але все одно маю поставити це запитання. О Генріху, я була так віддана вам, як ви могли повірити наклепам і говорити лихі речі про мене?

— Анжу стверджує, що ви загравали з сеньйором дю Гастом і стали загальним посміховиськом, переслідуючи його.

— Я ненавиджу цього сеньйора і скоріше дозволила б відрізати собі рота, ніж цілувати його!

— Це добре, але, боюсь, це суперечить словам вашого брата.

— Мого брата ввели в оману!

— Навіщо сеньйору розпускати чутки про вас?

Тому що я відмовила йому. Я хочу вимовити цю фразу, вигукнути її, але це неможливо. Думка про наслідки такої відвертості змушує мене тримати язика за зубами. Як розповісти матері про зустріч із Гастом? Я згорю від сорому. А якщо вона не повірила б мені... певно, я померла б.

Після однієї чи двох хвилин мовчання мати підводиться і, взявши мене під лікоть, підштовхує до дверей.

— Ідіть спати, Марго.

— Пані, я благаю вас більше довіряти мені. Не треба сумніватися в мені й прислухатися лише до Анжу.

— Ви забуваєте, що я почала довіряти вам після його поради. Якщо ви втратили його довіру, цього достатньо, аби похитнути мою.

— Усе, що було між нами, теж варто забути? Усі послуги, які я робила йому, відкинуті лише тому, що хтось розповів йому якусь брехню про мене або він сам бреше?

Мати дає мені ляпаса.

— Не смійте ніколи називати вашого брата брехуном.

Я відчуваю присмак крові, але вперто наполягаю на своєму.

— Тоді я називатиму його зрадником. Якщо бажаєте, можете вдарити мене ще раз, але я не відмовлюсь від своїх слів. Анжу не бачив від мене нічого, крім відданості, натомість він зводить на мене жахливий наклеп і цілеспрямовано шкодить мені. Я не забуду цього.

Я задирливо піднімаю підборіддя, з нетерпінням чекаючи на її відповідь. Вона мовчки повертається до мене спиною. Це гірше за ляпас.

— Ви заливаєте водою мій килим,— голос Анжу до божевілля спокійний.

— Це все, що ви можете сказати? — лють і розчарування клекочуть у моїх грудях.

— А що я маю сказати?

— Ви могли б розповісти, чому зганьбили мене перед матір’ю попри те, що я неухильно дотримувалася обіцянок, якими ми обмінялися в Плессі-ле-Тур.

З притаманною йому граційністю Генріх підводиться, наче нічого особливого не трапилося, і йде до мене, доки не наближається впритул.

— Ви знаєте чому. Герцог де Гіз. Він захоплюється вами. Всі про це говорять,— він простягає праву руку й ніжно проводить зворотною стороною долоні уздовж моєї щелепи, після чого стискає моє підборіддя великим і вказівним пальцями.

— І що? Гадаєте, невинний флірт змусить мене забути мій обов’язок перед вами?

— Але ж це не просто флірт! Ви закохані в герцога! — він жорстоко щипає мене за підборіддя й відпускає.

— Ні,— я торкаюся місця, де відчувається біль від його дотику.

— Ні? Годі, Марго, ваш рум’янець розкриває правду, яку замовчують ваші вуста.