Софі Перино - Дочка Медічі

— Як мені відомо, ви берете вино з собою,— я усміхаюсь йому, намагаючись визначити, які відчуття викликає його рука, що лежить на стільці біля мого стегна.

— Я волів би взяти вас із собою.

— Це мене дуже потішило б. Багно мені не подобається, але побачити битву... як хвилююче!

— Це справді хвилює. Але надто брутально для ваших очей, Марго. Бажаєте, аби я привіз вам якийсь трофей? Приміром, голову Конде?

— Будь ласка! Я могла би тримати її у скриньці,— я сміюсь над такою перспективою, й Анжу сміється зі мною.

— Якщо я здобуду його голову, підозрюю, що королева захоче наштрикнути її на спис.

— Повертайтесь живим — цього мені достатньо,— я знаю, що серйозність не зовсім доречна, але мій брат наражається на справжню небезпеку, а його життя надзвичайно цінне для мене.

— Просто повернутися — не достатньо,— відповідає він у тому ж галантному тоні, що й раніше.— Я мушу повернутися з перемогою. Не стерплю, якщо друга війна розчарує, як і перша.

— Бідолашний мій! — я стискаю його руку, яка все ще лежить на моїх спідницях.— Навіть не думайте про таку можливість.

Він нахиляється поцілувати мене в щоку і затримується біля мого обличчя.

— Що це за аромат? Він гіпнотизує.

Мені приємно це чути. Якщо мій брат так уважає, молюсь, аби герцог поділяв його думку.

— Може, візьмете з собою флакон моїх парфумів? — запитую я, шукаючи очима Гіза.

Нас відділяє лише один стіл. Його очі прикуті до мене. Я сміливо зустрічаю його погляд, після чого прижмурюю повіки й майже непомітно надуваю губи.

— Будь ласка.

— Сказано — зроблено. Парфуми ваші,— не відводячи погляду від герцога, я уявляю, що це його рука лежить на моєму стільці,— і раптом мене огортає теплом. Я повертаюсь до Анжу.— Ви все ще маєте право на перший танець.

— Яка честь. Чи ви робите це, аби розгнівати мадемуазель де Р’є? Ревнива дурепа.

— Хто з нас дурепа — мадемуазель чи я?

— Обидві, але по-різному. Ви були дурепою, тому що взагалі ревнували до неї, адже вона нічого для мене не значила, була звичайним засобом тренування, що нічим не відрізняється від мого коня або мого меча. Я ніколи не кохав її. А вона дурепа, тому що не може елегантно сприйняти свою відставку.

— Вона не вміє бути елегантною.

— Що правда, то правда. Натомість ви — втілення граційності. Закладаюсь, ваші пестощі такі ж граційні, як і ваші танці.

Я звільняю мою руку від його руки, кладу її на стіл і граю з виделкою.

— А хто замінить мадемуазель?

— Я гадав, ви не хочете, аби їй знайшлася заміна.

Я пригадую темну ніч у Мо і пораду матері, яку вона дала мені.

— Чоловік мусить мати коханку, чи не так? Цього вимагає світське життя. Чому б вам не обрати жінку, якій, на відміну від мадемуазель, не бракує вишуканості?

Мій брат гучно ковтає, піднімає келих і залпом вихиляє.

— Кого б ви запропонували? — його голос лунає приглушено.

Я не замислювалася над цим серйозно. Розглядаючи придворних, які обідають, я помічаю Луїзу де ля Беродьєр.

— На вашому місці я обрала би красуню Руе.

Анжу виглядає розчарованим.

— Вона вишукана, походить із шляхетної родини. І хіба ж не ця пані була коханкою короля? Це означає, що в танці кохання вона тримається граційно. Ви заслуговуєте на гідну партнерку.

— Якщо ви бажаєте бачити мене з нею, я підкорююсь,— він бере мою руку з виделкою і підносить її до своїх губ.— Я практикуватимусь із Руе, доки не настане день, коли я обиратиму самостійно, адже я прагну бути гідним тієї, що затьмарює всіх муз своєю граційністю.

Невже він має на увазі баронесу де Рец? З нею йому точно знадобиться талан — я ніколи не чула пліток про її подружні зради.

Карл підводиться.

— Ходімо,— кажу я братові.— Не хочете прогулятися перед танцями? Я вже сита.

Ми зупиняємось, чекаючи, коли спуститься король, який з одного боку тримає під руку матір, а з іншого — Марі. Потім ідемо далі. Поки Карл прямує до свого місця під позолоченим балдахіном, за столами вже нікого немає. Проходячи повз Гіза, я усміхаюсь йому, моє серце калатає, коли він усміхається у відповідь. Я хочу швидше розпочати: після першого танцю з Анжу маю намір танцювати з герцогом.

Мій брат, завжди чутливий до зміни мого настрою, здогадується про моє нетерпіння. Зупинившись перед матір’ю, він каже:

— Ваша величносте, можливо, король не дуже хоче танцювати, але дехто з нас хоче.

Вона повертається до Карла, який мило перешіптується з Марі. Король поблажливо киває і намагається посадити Марі собі на коліна.