Софі Перино - Дочка Медічі

Такий вибір, безперечно, підвищить мої шанси на прихильність Гіза. Рожевий шовк добре відтінятиме колір мого обличчя. Що ж до коміра, мої спостереження дозволили дійти висновку: аби привернути увагу такого привабливого чоловіка, як герцог, розумно потішити його погляд не лише рум’яними щоками.

Жийона покірно підбирає відкинуте вбрання, яке так старанно підготувала для мене, й прямує до гардероба.

На туалетному столику я відкриваю кілька флаконів у пошуках ідеального аромату. Якби ж я мала парфуми, які щойно привезли матері з Флоренції. Її фрейліни передавали їх одна одній, і всі визнали цей аромат чарівним. Я теж прагну бути чарівною. Зрештою, я змушена обрати парфуми серед тих, що мені доступні. Я наливаю щедру порцію в долоні, потім занурюю руки в комір сорочки і масажую між грудей. Наостанок втираю те, що залишилося, у потилицю, біля лінії росту волосся.

Жийона повертається. Замінивши мою сорочку на нову, вона зупиняється, принюхується й дивиться на мене широко розплющеними очима.

— Я вже не маленька дівчинка,— кажу я,— і сьогодні я хочу пахнути, як усі придворні дами.

А ще я хочу фліртувати, як вони. І в цьому мені потрібна допомога. Убравшись у сукню, я одразу вирушаю до воріт чекати на Генрієтту. Зі свого паланкіну вона бачить мене і, щойно носії зупиняються, запрошує піднятися до неї.

— Маргарито, що трапилось?

Я виразно дивлюсь у бік запнутих завіс.

— Не бійтеся, я сама обираю носіїв мого паланкіну і плачу їм. Відтак, вони охоче стали глухими, сліпими та німими.

— Гра з герцогом де Гізом знову розпочинається, а я майже нічого не знаю про те, що може статися.

— А чого ви хотіли би?

— Поцілувати його.

Генрієтта сміється. Потім, здогадавшись, що мені соромно, вона стискає мою руку.

— Моя люба, я сміюсь не з вашого бажання. Я в захваті від скромності ваших запитів. Уже давно я не спілкувалася з такою невинною п’ятнадцятирічною дівчиною. Це надзвичайно чарівно, і маю зазначити, що саме це зробить вас неперевершеною в очах герцога. Я не раз казала сестрі, що з таким чоловіком, вкрай набожним, який поважає традиції та прагне зберегти найкращі надбання Франції, безсоромна, доступна поведінка не спрацює.

Дуже рада це чути.

— Певно, ви знаєте, як треба цілуватися,— вона витримує паузу й запитально дивиться на мене.— Якщо не знаєте, повірте, це відбувається цілком природно, і вам не знадобляться інструкції. Єдина допомога, яка вам знадобиться,— створити сприятливі обставини. Жінці можуть цілувати руку на балу, і це не викличе скандалу, навіть якщо вона принцеса, але щось більше неможливе,— Генрієтта виразно хмикає.— Що ж, я надам вам таку нагоду. Довірте це мені.

Вона стукає, наказуючи нести паланкін далі, аби ми могли вийти біля самісіньких сходів.

— Але пообіцяйте мені, люба подруго, що ми ще поговоримо, коли ви захочете чогось більшого за поцілунок,— каже вона, поки ми наближаємося до зупинки.

Я не знаю, як реагувати на її безтурботний коментар про «дещо більше за поцілунки». Мої знання про це обмежені, а інформація, яку я маю, дуже суперечлива. Фрейліни, яких мати залучає до зваблення чоловіків, часто жартують, що це нестерпно, але, вочевидь, багато хто насолоджується амурними пригодами. Генрієтта точно насолоджується. Вона рідко залишається без коханця і, здається, отримує неабияке задоволення, доки він їй не набридає. Проте я звикла до думки, що моя цінність полягає у цнотливості, і це, поза сумнівом, біблійна чеснота. Зрештою, я відчула відразу, коли спіймала Анжу на гарячому. Не уявляю, як можна хотіти, аби чоловік притискав тебе до стіни і хапав руками, де йому заманеться. Можливо, варто поділитися цим із Генрієттою: вона значно досвідченіша за мене, і, хоча вважатиме мою наївність чарівною, я бажаю здаватися більш обізнаною у таких питаннях. Тому я втомлено хитаю головою у відповідь, удаючи, ніби все розумію.

Ми заходимо пліч-о-пліч. Сьогодні у склепінчастій залі переважає інша енергетика — дуже чоловіча. Чоловіки видаються більш мужніми, оскільки готуються вирушити на війну. Вони демонстративніше хизуються. Вони більше п’ють, щоправда, якщо йдеться про друзів Анжу, це навряд чи можливо. Вони гучніше жартують. Вечеря галаслива. Я сиджу біля Анжу. Його поведінка відбиває загальні настрої.

— Як же чудово мати можливість веселитися,— каже він.— Ми, чоловіки, маємо вдосталь насититися цивілізованими розвагами. За кілька днів ми блукатимемо під осінніми дощами, прагнучи проливати кров і тонути в її потоках. Не буде гарного вина, музики, ніжних форм і облич,— його рука торкається мого коліна під столом.