Адріан Кащенко - З ДНІПРА НА ДУНАЙ

корінням верби, сиділа видра з видрюком і смакувала молоденькі

шпичаки [13] 13 .

Гнат захопився видовиськом спокійного життя звірів і стояв,

спустивши свою рушницю додолу. Аж тут з гілки, що була в нього над

головою, на водяних свиней камінем упав великий дикий кіт і, вхопивши

зубами маленького бобрика, миттю зник з ним поміж травою.

Все це сталося так несподівано, що Гнат не вспів навіть розглядіти

кота, проте, не стямившись, він у запалі все ж таки стрельнув туди, де

ще хиталася зворушена звіром трава.

Тільки вибухкув постріл, як кад озером зчинився надзвичайний шум

від свистіиня крил та крику наляканого птаства. Важкі баби й гуси,

піднімаючись з води, летіли так низько, що трохи не звалили Гната на

землю. Вони билися одна об одну, зачіпали крилами за віти дерев і

плуталися поміж листям; але врешті через хвилину вгорі над озером уже

крутилися великі зграї баб, лелек, гусей, лебедів, чайок і куликів,

заступаючи своїми крилами світ сонця й наганяючи крилами такий вітер,

що здавалося, наче над головою шугає вихор.

Коли птаство піднялося вгору, Гнат побачив на озері острівець, а

на ньому кілька сот птнчих гнізд. По деяких з тих гнізд лежали

крашанки, більшість же була з маленькими пташенятами. Гнатові дуже

цікаво було яоди-витись зблизька на дзьобатих бабенят, і він, не

вагаючись, поскидав з себе зброю, роздягся й поплив до острова.

На острові зчинилася метушня. Пташенята, які були більшенькі,

позбігали на воду; менші повилазили з гнізд і ховалися поміж травою, а

ще менші тулилися одне до одного по гніздах, злякано цвірінькаючи. У

повітрі теж був переполох: птиці спускалися нижче й літали над самою

головою Гната.

Молодий козак плавав добре й за дві хвилини вже перехопився на

острів. Тут гнізда були на всякому кроці. Качині й гусячі крашанки

лежали прямо по ямках на темному піску, лебеді ж та баби кублилися

поміж високою травою. Гнізд лелек тут зовсім не було, бо вони на озері

тільки гостювали, добуваючи споживок, кубляться ж вони здебільшого на

деревах та по стріхах хат.

Дивуючись на великі жовті дзьоби незграбних бабенят, Гнат нагнувся

й хотів узяти одну малу пташку до рук, але тільки що він простяг до

неї руку, як мати пташки хутко підлетіла й ударила козака своїм міцним

дзьобом у голову. Гнатові з того удару аж іскри пішли з очей, коли ж

він глянув угору, то побачив над самою головою кілька десятків жовтих

дзьобів, що замірялися його бити. Захищаючи однією рукою очі, Гнат

почав другою відгоняти птиць, але це вже не помагало, - баби не

страхалися, кидалися на нього, мов несамовиті, били його крилами,

дряпали тіло кігтями й, що найгірше, довбали страшними дзьобами. За

хвилину на поміч бабам підлетіли ще лебеді й навіть гуси й усі

додавали своїх дзьобів до баб'ячих.

Бачить Гнат, що непереливки, та кинувсь у воду й поплив чимдуж до

своєї зброї, але від того йому тільки погіршало, бо голова була зовсім

не оборонена й птиці довбали її, як хотіли.

Щоб хоч на хвилину зрятуватися диявольських дзьобів, Гнат пірнув

під воду, та потреба дихати скоро примусила його виринути, й тоді

птиці кинулися на нього ще з більшим завзяттям. Козакові ставало темно

в очах... Він почував, що через хвилину стане непритомним і заллється

водою.

В ту мить почувся поклик старшого брата:

- Поринай знову, дурню!

Не стямившись, Гнат знову пірнув під воду, й тільки що його голова

зникла під водою, як пролунав постріл і птича зграя вихором

закрутилась угору.

Петро знав, що Гнат на полюванні, й пішов до нього ще тоді, як

почув його постріл, турбуючись, чи не здибав Гнат вепра. Тепер він

саме наспів, щоб вирятувати брата, й, стрельнувши з рушниці, розігнав

птиць.

Гнат ледве мав силу доплисти до берега. Все тіло його, а найбільше

руки, шия та плечі, були подряпані й запеклися синяками; оселедець на

голові його птиці вискубли вкрай, і сама голова козака була, зрештою,

скривавлена.

- А що, братику? - з посміхом зустрів його на березі Петро. -

Навчили тебе баби, як яйця брати?

У Гната з очей текли сльози. З досади йому хотілося заплакати

голосно, як плачуть малі діти, але він не допустив себе до такого

сорому й віддихавшись, почав одягатись.

- Смійся з мене, якщо тобі кортить! - відповів він згодом братові

похмуро. - Тільки, будь ласка, не кажи нікому з товариства про мою