Адріан Кащенко - З ДНІПРА НА ДУНАЙ

Почувши таке, паланочні козаки, що знали свого полковника за

скупого дуку, почали глузувати:

- А млини ж свої кому подаруєш? А зимовники? А коні та вівці, що

придбав?

- Не треба мені ні млинів, ні зимовників, ані худоби! - одповідав

старий. - Нічого мені не треба, опріч козацької волі. Нехай зимовник

буде захистком забіглим душам, а коней та всю худобу дарую на військо!

Такі речі старого полковника дуже всім подобалися. Отаман обняв

його, а козаки закидали шапками.

Після того скоро повеселішав і Андрій Лях, бо полковник, що став

тепер йому щирим порадником умовив власника одного з кораблів, свого

знайомого турка, перевезти тисячу запорожців до Аккерману кораблем за

гроші. Після обіду козаки почали вже й перетягати на той корабель

увесь свій скарб, щоб полегшити байдаки.

Поки кошовий отак порядкував військо до дальнішого походу, Очерет

заохотив Василя поклонитися домовині запорозького кошового Костя

Гордієнка.

Вони пішли від берега й, проминувши всі будинки, попростували

горою понад кручами річища. Височенько на бугрі, вкритім степовою

травою й різнокольоровими квітками, біліло чимало кам'яних хрестів.

Проминувши кілька з них, Очерет спинився біля одного хреста, що його

було вроблено у плескуватий камінь, і, знявши шапку, побожно

перехрестився.

- От тут лежить незабутній наш кошовий! Пером тобі земля, славний

козаче! Лиха була твоя доля на цім світі, - дай же, Боже, щоб хоч душа

твоя мала спокій!

- А чим, батьку, цей кошовий уславився? - спитав Василь,

- Волю козацьку обстоював дуже й не тільки про Запорожжя дбав, а й

про всю Україну піклувався. Я його добре пам'ятаю: щирий лицар був...

завзято рубався з ворогами...

Старий козак полинув думками в минуле й почав оповідати хлопцеві

про великі події, що сталися за часів Гордієнка: про бойовища під

Переволочною й Полтавою та про руйнування Кодака й Старої Січі, так що

тільки надвечір вони повернулися до коша.

Два дні ще стояли запорожці в Кам'яному Базарі, на третій же день

кошовий підняв військо до схід сонця й почав поділяти всіх козаків по

байдаках, а коли всі годящі байдаки були повні, дійшла черга й до

корабля. Проте й корабель скоро був повний, а в березі ще лишилася

ціла тисяча козаків. Тоді Лях доручив ту тисячу Бахметові, щоб той,

забравши паланочних та полковникових коней, вів би свою тисячу, кого

пішки, а кого кіньми, суходолом понад лиманами.

Вже сонце стояло височенько, коли кошовий підняв на своєму байдаці

гасло, щоб рушати, й за кільки хвилин увесь широкнй Дніпро знову

почервонів од козацьких жупанів.

Залунали панад розлогими берегами великої річки голосні пісні

молодого козацтва, й понесли ті пісні по всіх плавнях, по всіх

надбережних ярах та байраках сумну звістку про те, що покидають

Україну найкращі її сини, вигнані лихою долею, й лишається вона

беззаступною, покривдженою сиротою.

Василь уп'явся очима у вільну просторінь Дніпра й зелені береги

островів.

- Який кругленький острівець... Гляньте, діду! - вдався він до

Очерета.

- О, цей острівець мені добре по знаку! - сказав той і, одвернувши

комір сорочки, показав на грудях великий рубець. - Це я добув од

бусурмена на сьому острові.

- Хіба й тут билися?

- Ще й як! Після того, як кошовий Малашевич перевів нас з Алешок

до Кам'яного Базару, а далі й на Підпільну, татарва була дуже на нас

люта й усе помщалася. Та й як було тут не битись, коли на правому боці

наша земля, на лівому - бусурменська, а острів ніхто не поділяв...

- Хто, тату, був у запорожців найпершим кошовим? Я от досі ні від

кого про це не чув.

- Он чого згадав! Те, синку, дуже давно було. Хто ж їх тепер

пригадає... Від кобзарів я чув, що дуже давно колись був завзятий

козак Байда. Так він доти бусурманів воював, доти татарські та

турецькі землі до самого Дунаю кіньми витолочував та вогнем випалював,

аж поки його бусурмани зрадою захопили та в Стамбулі біля високої

башти ребром за залізний гак почепили...

- Так він і загинув?

- Загинув, та тільки як загинув?.. Углядів він, що султан

турецький у вікно з свого палацу виглядає, щоб поглузувати з Байди,

коли він буде корчитись та з лютої муки голосити, та й попросив, щоб

дали йому лука та стрілу... Турки й не туди, нащо йому та стріла, та й

дали, а він, дарма, що висів на гаку, як націлився, так султанові саме

межи очі стрілою й улучив... Так тоді вже Байду бусурмани добили...