Адріан Кащенко - ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО

- Що за людина? - гукнув він до Рогози, спинивши воза.

Рогоза розказав, по якій справі приїхав.

- А що ж се за вбрання на тобі? - показав унтер на кармазиновий

жупан козака.

- Запорозьке...

- Щоб зараз мені не було! - почав гримати на Демка унтер, вип'явши

на нього свої великі баньки. - Немає запорожців, не повинно бути й

їхнього вбрання! Зараз скинь та сховай у возі, бо вже як я сам стягну

його з тебе, то вже більше не одягнеш!

Рогоза мусів скоритись і, сховавши жупана під себе, мерщій погнав

волів до хати пан-отця.

- Цур їм і пек, сим москалям, - говорив він до Галі стиха. - Коли

б скоріше вихопитися звідсіля з душею.

Охрестивши дитину, налякані москалями Демко й Галя, не погодувавши

навіть волів, зараз же рушили з Кодака і тільки тоді трохи

заспокоїлися, коли знову в'їхали в степ.

Звістки, що їх привезли Демко й Галя з Кодака, дуже засмутили

старого Балана.

- Недобрі звістки, діти... - сказав він. - Починається тут нове

господарювання. Недурно мені серце недобре віщувало.

- Треба, тату, поїхати нам до Січі, - сказав Демко. - Треба

подивитись, що там робиться. Може, москалі вже давно пішли звідтіля

геть... Не довіку ж їм там стояти. Може, там знову товариство

збирається. Адже чимало тоді таких було, що поховалися по плавнях, щоб

перечекати, поки москалі підуть у свою землю.

До речі Демка пристав і Іван, кажучи, що сором сидіти недалеко

Січі і не знати, що там діється. Старого козака й самого давно манило

до Січі - глянути на неї хоч одним оком хотілося, і він охоче згодився

на вимоги сина й зятя.

Порадившись, козаки рішили їхати до Січі не кіньми, а човном,

через лиман та Підпільною, бо з плавні можливо було наблизитись до

Січі зовсім непомітно і так Само непомітно можливо було б і

переховатись в очеретах плавні, коли б трапилася яка-небудь пригода од

москалів.

Галя тепер не сперечалася, бо Демко їхав разом з батьком і се

заспокоювало її. Вона охоче почала збирати подорожнім всяких харчів, а

через кілька день ранком троє козаків сіли у невеликий човен і виїхали

у лиман.

Лиман Великі Води недурно так звався у запорожців; упоперек його

ледве сягало око, а упродовж лиману берегів зовсім не видно було.

Дрібненькою комашкою здавався на тому просторі запорозький човен і

здавалося прямо неймовірним, щоб він колись пересунувся на другий бік

лиману. Проте Демко жваво налягав на . весло і легенький човен хутко

посувався по прозорій воді лиману, немов по сковзанці, лишаючи позад

себе водокрутні од сплесків весел.

Смужка зеленої плавні на тім боці лиману щохвилини ближчала,

дерева підіймалися з води все вище, і до снідання козаки прибули вже

до другого берега і, трохи відпочивши, виїхали у річку Підпільню. Тут

на гребки сів Іван, Демко ж почав снідати.

З-за гіллястих верб та яворів, що росли берегами, вже вийшло

червоне сонце, розмальовуючи Підпільню дивовижними кольорами. Плавня

вже давно прокинулася і легкокриле птаство завело свої веселі пісні...

Проте козаки не дуже до тих пісень прислухалися, не дуже й до краси

плавні придивлялися, бо все те було їм давно відоме. Очі їхні з

напруженням придивлялися у той бік, де була Запорозька Січ.

По Підпільній доводилося гребтись проти води і через те човен

посувався повагом, так що Демко та Іван, гребучи по черзі, у човні й

пообідали.

Після обіду, коли сонце почало вже схилятись на захід, Іван

радісно скрикнув:

- Хрест!

Всі глянули на схід сонця. Там, над зеленою пущею плавні, сяяв під

промінням сонця щирим золотом хрест січової церкви святої Покрови.

Козаки поскидали шапки й почали хреститись.

- Слава Господові! - сказав старий Балан.

- Церква стоїть нерухомо!

- А коли церква стоїть, - скрикнув Демко, - так живе у Січі й

товариство!

В запалі він почав чимдуж налягати на весла, і човен, підстрибуючи

з напруги, щодалі все хутчіше біг у той бік, де хрест січової церкви

то виникав козакам на очі разом з банею дзвіниці, то знову ховався за

деревами.

Через півгодини човен повернув з річки у Січовий Кіш, де колись

увесь берег був застановлений козацькими чайками та грецькими й

турецькими кораблями, що привозили до Січі всякий крам. Сумом

подихнуло тепер на козаків з Коша - він був порожній, і тільки

подекуди з води виглядали чердаки потоплених запорозьких чайок та

журливо стояли біля берега два рибальських човни.