Умберто Эко - Бавдоліно

Поет же хапав кожного з них трьох за одяг, обсипаючи їх образами, горлаючи, що не дозволить дурити себе — у нього немов вселився злий дух. Тоді Бавдоліно залишив свій релікварій за колоною і вийшов зі схованки:

— Ґрадаль у мене, — сказав він.

Поета це заскочило зненацька. Він густо почервонів і сказав:

— Ти брехав нам весь той час. А я вважав тебе найчеснішим з-серед нас!

— Я не брехав. До нинішнього вечора я про це не знав. Це ти помилився в підрахунку голів.

Поет простяг до друга руки і сказав з піною на вустах:

— Дай мені його!

— Чому саме тобі? — спитав Бавдоліно.

— Подорож скінчилася, — повторив Поет. — І була то подорож невдала, а це моя остання можливість. Дай мені його, інакше я вб'ю тебе.

Бавдоліно ступив крок назад, стискаючи в долонях руків'я своїх арабських кинджалів.

— Ти цілком здатен це зробити, якщо заради цього предмета ти вбив Фрідріха.

— Дурниці, — сказав Поет. — Ти ж тільки-но чув, як ці троє зізналися.

— Три зізнання на одне вбивство — це щось трохи забагато, — сказав Бавдоліно. — Я б міг сказати, що навіть якщо кожен з них справді зробив те, що зробив, ти дозволив їм це зробити. Коли ти побачив, як Борон смикає за важіль помпи, досить було перешкодити йому в цьому. Коли Кіот маніпулював дзеркалами, досить було остерегти Фрідріха до того, як зійшло сонце. Ти цього не зробив. Ти хотів, щоб хтось убив Фрідріха, а ти б з цього скористався. Але я не думаю, що хтось з цих трьох бідолах причинився до смерті імператора. Коли я почув, як ти говориш з-за іконостаса, я згадав собі про голову Медузи, крізь яку з опочивальні Фрідріха було чутно те, що говорилось у приміщенні внизу. Тепер я скажу тобі, що сталося. Відколи ми вирушили в похід на Єрусалим, ти нетерпеливився, бо хотів сам податися в царство Пресвітера, везучи Ґрадаль. Ти лиш чекав на слушну нагоду, щоб позбутися імператора. Зрештою, потім з тобою поїхали ми, але ми, очевидно, не становили для тебе проблеми. А може, ти хотів зробити те, що, натомість, зробив Зосима, випередивши тебе. Цього я не знаю. Але я мав би помітити, що ти вже давно плекаєш свої власні мрії, та приязнь потьмарила мою проникливість.

— Продовжуй, — криво усміхнувся Поет.

— Продовжую. Коли в Ґалліполі Соломон купив протиотруту, я дуже добре пам'ятаю, що купець той запропонував нам ще одну плящинку, таку саму, але вона містила отруту. Відійшовши від нього, ми на короткий час втратили тебе з виду. Тоді ти знов з'явився, але без грошей, і сказав, що тебе обікрали. А насправді, поки ми ходили по базарі, ти вернувся туди і купив отруту. Під час довгої подорожі через землі Іконійського султана тобі було неважко замінити Соломонову плящинку твоєю. У вечір перед смертю Фрідріха саме ти голосно порадив йому запастися протиотрутою. Це спонукало Соломона запропонувати свою плящинку — тобто твою отруту. Ти, мабуть, пережив мить страху, коли Кіот сказав, що скуштує протиотруту, але, може, ти знав, що коли випити лиш краплю тієї рідини, нічого не буде, бо щоб умерти, треба випити її всю. Думаю, що вночі Кіот так потребував повітря саме тому, що навіть той маленький ковток теж зашкодив йому, але цього я не певен.

— А чого ти певен? — спитав Поет, усе ще криво посміхаючись.

— Я певен того, що ще заки ти побачив, що роблять Борон та Кіот, у тебе вже був готовий план. Ти пішов у залу з равликом, через центральний отвір якого голос проникав у кімнату Фрідріха. До речі, нині ввечері, почувши, як ти говориш з-за іконостаса, я зрозумів, що гра ця вельми тобі подобається. Ти підійшов до Діонісового вуха і покликав Фрідріха. Гадаю, ти видав себе за мене, сподіваючись, що голос зміниться, переходячи з одного рівня на другий. Ти сказав, що ти — це я, щоб він тобі повірив. Ти попередив Фрідріха, нібито ми виявили, що хтось підсипав отруту в його їжу: може, ти сказав, що один з нас почав страждати від жорстоких болів і що Ардзруні вже випустив своїх головорізів. Ти сказав йому, щоб він відкрив ковчег і негайно випив Соломонову протиотруту. Мій бідолашний батько повірив тобі, випив і помер.

— Гарна історія, — мовив Поет. — Але що з коминком?

— Може, його справді запалили промені від дзеркала, але тоді Фрідріх був уже трупом. Коминок був тут ні при чому, його твій план не передбачав, але хто б йог 5 не запалив, він допоміг тобі заплутати справу ще більше. Ти вбив Фрідріха, і лиш нині ти допоміг мені зрозуміти це. Будь ти проклятий: як ти міг скоїти такий злочин, як ти міг, лише через спрагу слави, допуститися батьковбивства стосовно чоловіка, який зробив тобі стільки добра? Хіба ти не усвідомлював, що знов присвоюєш собі чужу славу, як це було з моїми віршами?