Умберто Эко - Бавдоліно

— Чому ти не думаєш, що Ґрадаль у Бавдоліна?

— Бавдоліно не міг убити Фрідріха. Він любив його. Бавдоліно не мав жодного інтересу красти Ґрадаль, він єдиний з нас справді хотів відвезти його Пресвітерові від імені цісаря. Врешті, згадайте, що сталося з тими шістьма головами, які залишилися після втечі Зосими. Кожен з нас — я, Борон, Кіот, Бойді, Абдул і Бавдоліно — взяли по голові. Вчора, після зустрічі з Зосимою, я відкрив свою. Усередині був закопчений череп. Щодо Абдулової голови, то ви пам'ятаєте, що Ардзруні відкрив її, щоб у хвилину смерті покласти череп йому в руки як оберіг чи що там, і тепер він там з ним у могилі. Бавдоліно віддав свою голову Праксеєві, той відкрив її в нашій присутності, і всередині був череп. А отже залишаються три релікварії, ваші. У вас трьох. Я знаю, хто з вас має Ґрадаль, і знаю, що він знає. Знаю також, що опинився він у нього невипадково — він усе добре спланував від тої хвилини, коли убив Фрідріха. Але я хочу, щоб він проявив відвагу і зізнався, зізнався нам усім, що довгі роки обманював нас. Коли він зізнається, я його вб'ю. Отже, вирішуйте. Хто має говорити, хай говорить. Ми дійшли до кінця нашої подорожі.

— І тут стається незвичайна річ, мосьпане Никито. Сидячи в схованці, я спробував поставити себе на місце трьох моїх друзів. Припустімо, що один із них, і назвемо його Еґо, знає, що Ґрадаль у нього і що провина лежить на ньому. Тоді він мав би сказати собі, що в такому разі варто поставити на карту все: він схопив би меч або кинджал, рвонув би в напрямі, звідки прийшов, і тікав би аж до цистерни, а потім на сонячне світло. Гадаю, саме цього сподівався Поет. Можливо, він ще не знав, хто з трьох має Ґрадаль, а втеча ця виявила б провинного. Але уявімо собі, що Еґо не певен, що Ґрадаль у нього, бо ніколи не зазирав у свій покрівець, але все ж має дещо на совісті стосовно смерті Фрідріха. Отже, Еґо мусить почекати й подивитись, чи хтось, хто знає, що Ґрадаль у нього, не спробує втекти раніше. Тому Еґо чекає і не рухається. Але бачить, що й інші двоє не рухаються. Отже, думає він, жоден з них не має Ґрадаля, і жоден з них не відчуває, що заслуговує на підозру. Значить, мав би подумати він, Поет має на думці саме мене, і я мушу тікати. У замішанні він кладе руку на меч чи кинджал і наміряється зробити перший крок. Але бачить, що кожен з тих двох робить те саме. Тоді він знов зупиняється, підозрюючи, що інші почуваються винними більше, ніж він. Саме це й відбулося в тій крипті. Кожен з них трьох, мислячи так, як той, кого я назвав Еґо, спочатку стояв нерухомо, потім зробив крок, а відтак застиг нерухомо знову. То був очевидний знак, що жоден з них не був певен, чи Ґрадаль у нього, але всі троє мали нечисте сумління. Поет чудово це зрозумів і пояснив їм усе так само, як зрозумів і пояснив це тепер тобі я.

Тоді Поетів голос сказав:

— Нікчеми ви всі троє. Кожен з вас знає, що провинен. Я знаю, я завжди це знав, що всі троє ви намагалися вбити Фрідріха, і, може, всі троє його вбили, так що чоловік той помер тричі. Тієї ночі я дуже рано вийшов з кімнати, де ми сторожили, і вернувся туди останнім. Я не міг заснути — може, випив забагато, двічі я відливав у дворі, тому зостався надворі, щоб не заважати вам усім. Коли я був надворі, то чув, як вийшов Борон. Він пішов сходами на нижній поверх, а я подався за ним. Він пішов до зали з машинами, підійшов до того циліндра, який виробляє порожнечу, і кілька разів смикнув за його важіль. Я не розумів, чого він хоче, але зрозумів це наступного дня. Не знаю, чи Ардзруні сказав йому щось, чи він сам зрозумів, але нема сумніву, що кімнатою, в якій циліндр створював порожнечу і в якій було принесено в жертву півня, був той самий покій, в якому спав Фрідріх і який Ардзруні використовував, щоб позбутися ворогів, що їх він лицемірно запрошував до себе. Ти, Бороне, натискав на той важіль, аж поки в опочивальні імператора не утворилася порожнеча, чи принаймні, адже ти не віриш у порожнечу, те важке і густе повітря, в якому, як ти знав, гаснуть свічки і задихаються тварини. Фрідріх відчув, що йому бракує повітря; спершу він подумав про трутизну і взяв Градаль, щоб випити протиотруту, яка була в ньому. Але впав на землю бездиханний. Наступного ранку ти намірявся забрати Ґрадаль, користуючись замішанням, але Зосима випередив тебе. Ти бачив його і бачив, де він його сховав. Тобі було неважко поміняти голови місцями, і перед виїздом ти забрав саме ту голову.

Борон обливався потом.

— Поете, — сказав він, — ти все бачив добре, я справді був у кімнаті з помпою. Суперечка з Ардзруні розбудила в мені цікавість. Я спробував запустити її, але присягаюсь, що я не знав, з якої кімнати вона витягає повітря. Зрештою, я був переконаний, що помпа не може працювати. Я смикав за неї, це так, але я лиш грався, без жодних убивчих намірів. Та й якби я зробив те, що ти кажеш, як тоді пояснити, що у Фрідріховій кімнаті згоріли геть усі дрова в коминку? Якби й можна було вчинити порожнечу і вбити нею когось, то в порожнечі не могло б горіти полум'я…