Умберто Эко - Бавдоліно

— Ти накликав на нього смерть, доводячи його до краю нестями і до виснаження всіх його чуттів. Ти задовольняв свою пристрасть оповідати, пишався своїми вигадками.

— Може, й так, але на той короткий час, поки він ще жив, я зробив його щасливим. Зрештою, я розповідаю про ні наші бесіди, немов вони відбулися за один день, але в той час у мені загорівся інший вогонь, і жив я у стані безперервного піднесення, який намагався передати йому, даруючи під виглядом побрехеньок частину свого щастя. Бо я зустрів Гіпатію.

— Спочатку була та історія з військом потвор, мосьпане Никито. Страх перед білими гунами зріс і став терзати всіх ще більше, бо один одноніг, який дістався до пограничних земель провінції (створіння ці любили іноді бігти до безконеччя, немов та їхня невтомна нога панувала над їхньою волею), вернувся і сказав, що бачив їх: вони були жовті на обличчі, невисокого зросту і з довжелезними вусами. їдучи верхи на невисоких, як вони, але дуже прудких конях, вони немов творили з ними єдине ціле. Вони мандрували пустелями й степами, везучи із собою, крім зброї, шкіряну флягу з молоком і невеличкий глиняний горщик, в якому варили їжу, яку знаходили по дорозі, але вони могли скакати без їжі і пиття довгі дні. Вони напали на караван халіфа, який розташувався пишним табором, з рабами, одалісками і верблюдами. Воїни халіфа виступили проти гунів, вони були чудові й страхітливі — велетні, які сунули на своїх верблюдах, озброєні ятаганами. Гуни вдали, ніби відступають під цим натиском, відійшли від переслідувачів, тоді оточили їх і взяли в кільце, а потім перебили всіх, випускаючи страхітливі крики. Тоді вони вторглися в табір і вирізали всіх, кого там знайшли — жінок, слуг і навіть дітей, — залишивши одного-єдиного свідка цієї різні. Вони підпалили намети і поскакали далі, не грабуючи, а це значило, що вони нищили тільки для того, щоб по світі розійшлася слава, що там, де вони проходять, навіть трава не росте, і при наступній сутичці жертви їхні будуть паралізовані страхом. Може, слова однонога пояснювалися тим, що він перебрав бурку, але хто міг перевірити, чи правду він говорить, а чи вигадує? Страх повз по Пндапецімі, він відчувався в повітрі, у шепоті, яким люди переказували новину з уст в уста, немов загарбники могли їх почути. Тут Поет вирішив сприйняти серйозно пропозиції Праксея, хоч вони й були висловлені під виглядом п'яних марень. Він сказав йому, що білі гуни можуть наскочити з хвилини на хвилину, а що вони можуть виставити проти них? Звісно, нубійців, воїнів, готових до жертви, а тоді? Хто піде воювати, крім пігмеїв, які вміють стріляти з лука в журавлів? Хіба що одноноги битимуться голими руками, понції підуть у наступ, наставивши на ворога свої прутні, а без'язики підуть у розвідку, щоб захопити язика. А все ж, якщо використати можливості кожного, з цього збіговиська потвор можна створити страхітливе військо. І якщо хтось міг це зробити, то це Поет.

— Той, хто повів військо у бій і здобув перемогу, має шанси здобути царську корону. Принаймні так не раз бувало у нас у Візантії.

— Звісно, саме це мав на думці мій друг. Євнухи відразу погодилися. Я думаю, що поки панував мир, Поет зі своїм військом не становив для них загрози, а якби почалася війна, він міг би принаймні затримати тих шаленців і не пускати їх якийсь час до міста, давши євнухам більше часу, щоб ті встигли перейти через гори. Зрештою, формування війська тримало підданців у стані слухняного чування, і нема сумнівів, що саме цього євнухи завжди прагнули.

Бавдоліно, який війни не любив, попросив, щоб його в це не втягували. Решта погодилась брати участь у приготуваннях. Поет подумав, що п'ятеро александрійців стануть добрими командирами, бо бачив, як розгорталася облога їхнього міста, причому з протилежного боку, з боку переможених. Він покладав надії також на Ардзруні, який міг би навчити потвор збудувати якісь воєнні машини. Не скидав з рахунку він і Соломона: у війську, казав він, мусить бути людина, яка знається на медицині, бо не можна зробити яєчні, не розбивши яєць. Врешті, він вирішив, що й Борон з Кіотом, яких він вважав мрійниками, теж знайдуть своє місце в його задумі, бо як люди грамотні вони могли б вести рахункові книги війська, мати в опіці обоз і дбати про харчування воїнів.

Він уважно вивчив природу і чесноти різних рас. Щодо нубійців та пігмеїв усе було ясно — треба було тільки з'ясувати, в якій позиції їх найкраще виставити при можливій битві. Швидкобіжних одноногів можна використати як штурмові загони, адже вони могли наблизитися до ворога, блискавично рухаючись у заростях папороті й трави, і вигулькнути раптово перед жовтими вусатими обличчями нападників, захопивши їх зненацька. Треба було навчити їх стріляти стрілами через тростину, тобто фістулу, як підказав Ардзруні, — такі фістули неважко виготовити, адже на землях цих повно заростей очерету. Може, серед численних трав, які продаються на базарі, Соломон знайде якусь трутизну, якою можна буде змочити стріли, і хай не вдає тендітну панянку, бо війна є війна. Соломон відповів, що в часи Массади [131] Массада — давня єврейська фортеця на південному узбережжі Мертвого моря. У І ст., під час повстання проти римлян невеликий гурт захисників дуже довго тримав її оборону, а потім усі вони покінчили життя самогубством. його народ дав доброго перцю римлянам, бо юдеї не ті люди, щоб мовчки миритися з ляпасами, як це гадають язичники.