Питер Акройд - Клеркенвельські оповіді

Він перехрестився й підвівся з ліжка; зойкнувши, докульгав до низького дерев'яного столика, де причесався й умив обличчя та руки в тазу з водою. Він досі лишався голим, але накинув лляну сорочку, перш ніж опуститися на коліна й прочитати отченаш і кредо. Потім присів на краєчок ліжка і, бурмочучи молитву до Богородиці, натягнув короткі вовняні шкарпетки та вовняні панчохи з блакитними і гірчично-жовтими смугами. Цього весняного ранку в камзолі було би надто жарко, тому він одягнув просту куртку з блакитного сержу; він пошепки прочитав заклинання «Memento, Domine», аби не будити дружину, потім одягнув зелений жакет і карміновий каптур. «Я вірно помолився, — промурмотів він упівголоса, — тож дай мені, Господи, гарного прибутку». Взувши гостроносі червоні черевики, зроблені з найкращої шкіри, ретельно зав'язав їх і спустився дерев'яними сходами до солярію. Його підмайстер спав на сіннику, і він розбудив його словами: «Тру-ля-ля, Дженкіне. Весна прийшла».

У віці п'ятдесяти семи років Радульф Страго міг би вважатися чоловіком похилого віку; але чотири роки тому він одружився зі значно молодшою жінкою і мав причину вважати себе щасливим. Та останніми тижнями дійсно почувався розбитим і хворим; він щодня блював, а його кал був рідким, мов плитка вода. Інколи він побоювався, що хворіє на саркому чи різачку, але частіше списував ці симптоми на свою рум'яність. Був певен, що зміна в розташуванні зірок усе перемінить. Хай там як, йото ґешефт процвітав, адже був розташований якраз між пріоратом і містом; вулиця Св. Івана вела безпосередньо до воріт пріорату Св. Івана Єрусалимського, тож багато відвідувачів проходило повз двері Страго. Також цим шляхом прямували всі, хто приїздив до Смітфілда в пошуках капелюхів і шнурків, гребенів і лляної пряжі.

Сама крамниця містилася на першому поверсі з виходом на вулицю, і він спустився туди, не чекаючи на Дженкіна; він розімкнув дерев'яні віконниці та розклав прилавок. Потім відчинив двері та вдихнув світанкового повітря. Сонячні промені торкнулися фарбованих тканин і дитячих гаманців, сюрчків і пергаментів, надаючи тихому передранню статечної врочистості. Аж тут закалатали дзвони, й наче сама вулиця прокинулася від сну.

На верхній сходинці Дженкін закашлявся та харкнув; він пробурмотів якесь нерозбірливе прокляття, на що Радульф відгукнувся:

— Дай тобі Боже гарного дня!

Минулого вечора Дженкін утягся в перепалку з молодими громадянами, що підтримували Генріха, герцога Ланкастерського, в його боротьбі проти короля Річарда. Дженкіне належав до королівської партії та носив кальцинове зображення білого оленя на своєму повстяному циліндрі. Іван Гентський, батько Генріха, помер сім тижнів тому. Тепер король Річард позбавив Генріха батьківщини, залишивши ланкастерську спадщину для власного користування, та відправив Генріха на довічне вигнання. Відтак деякі прибічники Ланкастерів учинили безчинства на вулицях, перекидаючи бочки та зриваючи вивіски.

Дженкін спостерігав за ними з рогу провулка Св. Марії та не втримався від зневажливих вигуків. Двоє з них почули й кинулися на Дженкіна, який вмить розвернувся і мерщій чкурнув униз по вулиці. На виході з якогось дворика стояв рибний лоток, і він перевернув його просто під ноги переслідувачам. Вони посковзнулися на оселедцях і вуграх, а він розсміявся вголос, відчуваючи п'янючу суміш паніки та збудження, а потім знайшов притулок на ґанку Св. Агнеси Вбогої. Якась старенька пані дала йому свічку. Він узяв її і благоговійно пройшов до церковного нефа. Там перехрестився, запалив свічку та лишив її під ракою Св. Агнеси, помолившись про те, щоб уникнути погоні.

Мабуть, Св. Агнеса дійсно кинула позір на Лондон і торкнулася Дженкіна своєю милістю, адже він дістався вулиці Св. Івана без подальших пригод.

Він був підмайстром Радульфа останні три роки. Перед тим як піти на служіння до купця, він присягнувся в Залі галантерейників і мануфактурників, що не вступатиме в статевий зв'язок і не чинитиме перелюб, а також не гратиме в кості чи інші азартні ігри; щоправда, виявився не до кінця вірним своїй клятві. Також він погодився «виявляти послух управителям і плахіттю сього товариства», але порушив і цю умову; мав коротке волосся, носив короткі сорочки за молодіжною модою, а його тонкі ноги були вигідно підкреслені карміновими штаньми. Радульф був не суворим майстром і пробачав ці недоліки як людські слабості. Крім того, за підмайстра вступилася його дружина Анна Страго. «Хіба може юний парубок, — спитала вона чоловіка, — бути щасливим у такому тьмяному й розважливому вбранні? Хіба може він носити двобортний камзол у Вест-Чеш? Та його собаки засміють!»