Жінка хотіла схопитися за фартушок, але його на ній не було. Хтось із чоловіків дав їй свою шапку, і селянка тремтячими руками заходилася збирати золото.
Син подивився на матір і раптом сказав:
— Добре заховайте оте добро, матусю, бо завтра вони сюди прийдуть.
— Хто прийде?
— Турки.
— Турки?
Хлопчик кивнув головою.
— Я чув, як турок сказав катові.
— Катові?
— Еге ж, циганському катові.
— Сказав, що вони прийдуть сюди?
— Так, і заберуть скарби нашого пана.— І він показав на Цецеї.
— Мої скарби? — отетеріло промовив Цецеї.
Хлопчик закліпав очима.
— Вони згадували й про залізні скрині, яких у вас шість.
— Це серйозна справа! — промовив Добо.— Ходімте до хати.— Він узяв хлопчика за руку й повів за собою.
Гергея розпитували, старалися взнати все, що змогло втриматись у дитячій голівці.
— Кажеш, у нього шрам на обличчі. І сам смуглявий? А який шрам?
— Червоний рубець від самого рота аж до вуха.
Добо підхопився із стільця.
— Це Море!
— А хто б міг іще бути! Хоче негідник втекти, через те наводить на мене турків.
— А хіба він знає сюди дорогу?
— Він був тут колись, років шість тому. Тоді у мене все перерили. Забрали п'ятдесят чотири форинти [14] Форинт — угорська грошова одиниця. 2 6-223
, золотий хрестик моєї дружини та ще дві мої корови.
Добо сердито заходив по кімнаті.
— Батьку, скільки у тебе боєздатних людей?
— Всього набереться чоловік сорок.
— Мало. А яке тут найближче місто? Печ? Але ж там порядкує Янош Серечеш, він підтримує короля Яноша і наш ворог.
— Треба тікати, тікати звідси! — сказав Цецеї.— Тікати, куди очі дивляться.
— Все село однаково не втече! Та й як ми можемо кинути напризволяще людей? Ех, будь що буде! Коли йдеться про те, що треба воювати з турками, то угорець залишається угорцем, на чиєму боці він би не виступав!
Він вийшов у двір і крикнув:
— По конях, хлопці! — І вже сидячи в сідлі, доказав: — Я їду до Серечена. А ви беріться за справу. Полийте добряче усі дахи на хатах. Зберіть усіх мешканців села, у кого є яка худобина, хай приводить сюди у ваш двір. До воріт наносіть каміння, бочки, зробіть загороду. Жінки хай беруть коси, кирки, залізні вила. Через дві години я повернуся.
Добо глянув на ранкове небо і поскакав разом із своїми витязями.
Садиба Цецеї була обнесена кам'яним муром. Але мур той невисокий, у людський зріст, та й місцями вже пообвалювався.
Ще до обіду все село зібралося у дворі старости. Між клунками і купами домашнього майна сновигали кози і свині, гелготіли гуси і бігали кури. Хтось із чоловіків гострив шаблі, ножі, коси. Піп прив'язав собі до пояса широчезну заржавілу шаблю і, стоячи посеред подвір'я, вихопив її з піхов, помахав нею і, задоволений, засунув назад у піхви. Кілька жінок варило в кінці подвір'я їжу в казанах.
На горищі у Цецеї валялося шість погризених мишами луків із стрілами. Він роздавав цю зброю старим дідам, з якими колись воював разом у війську Дожі.
Опівдні повернувся й Добо. Він привів із собою тільки тридцять найманців, але і їх селяни зустріли радісними вигуками.
Добо обійшов подвір'я. Наказав поставити приступки, помости і навалити каміння. Затим скликав до себе всіх озброєних мешканців села — п'ятдесят одного чоловіка і розставив на різних ділянках муру. А сам з десятком стрільців зайняв позицію біля воріт на помостах, зіставлених з бочок.
Тоді послав двох сурмачів на край села, доручивши їм сповістити про наближення ворога.
До вечора не довелося чекати.
Близько третьої години долинув сигнал із східної околиці села.
— Чи всі на місцях? — запитав Цецеї.
Не виявилося тільки матері Герге. Бідолашна жінка не могла дати собі ради з великою кількістю золота і тепер десь ховала його у найпотаємніші схованки. Жінка не наважилася залишити своє добро у Цецеї — боялася, що турки заберуть.
— Зачиняйте ворота! — наказав Цецеї, надягаючи на голову шолом.
— Притягніть іще мішки, каміння і колоди. Залиште тільки невеликий отвір, щоб вершник міг проскочити.
Вже повернулися сурмачі.
— Ідуть! — загукав один ще здалеку.
— Їх там багато? — запитав Добо.
— З-за дерев усіх не видно, ми бачили тільки передніх.
— Тоді вертайся назад,— гаркнув Добо,— і роздивися, скільки їх. Втекти встигнеш, коли гнатимуться за тобою.
Найманець із Печа почервонів і, повернувши коня, помчав назад.
— Отакі-то ви солдати! — обернувся до найманців, яких привіз.
Читать дальше