Геза Гардоні - Зірки Егера

Жінка хотіла схопитися за фартушок, але його на ній не було. Хтось із чоловіків дав їй свою шапку, і селянка тремтячими руками заходилася збирати золото.

Син подивився на матір і раптом сказав:

— Добре заховайте оте добро, матусю, бо завтра вони сюди прийдуть.

— Хто прийде?

— Турки.

— Турки?

Хлопчик кивнув головою.

— Я чув, як турок сказав катові.

— Катові?

— Еге ж, циганському катові.

— Сказав, що вони прийдуть сюди?

— Так, і заберуть скарби нашого пана.— І він показав на Цецеї.

— Мої скарби? — отетеріло промовив Цецеї.

Хлопчик закліпав очима.

— Вони згадували й про залізні скрині, яких у вас шість.

— Це серйозна справа! — промовив Добо.— Ходімте до хати.— Він узяв хлопчика за руку й повів за собою.

Гергея розпитували, старалися взнати все, що змогло втриматись у дитячій голівці.

— Кажеш, у нього шрам на обличчі. І сам смуглявий? А який шрам?

— Червоний рубець від самого рота аж до вуха.

Добо підхопився із стільця.

— Це Море!

— А хто б міг іще бути! Хоче негідник втекти, через те наводить на мене турків.

— А хіба він знає сюди дорогу?

— Він був тут колись, років шість тому. Тоді у мене все перерили. Забрали п'ятдесят чотири форинти [14] Форинт — угорська грошова одиниця. 2 6-223 , золотий хрестик моєї дружини та ще дві мої корови.

Добо сердито заходив по кімнаті.

— Батьку, скільки у тебе боєздатних людей?

— Всього набереться чоловік сорок.

— Мало. А яке тут найближче місто? Печ? Але ж там порядкує Янош Серечеш, він підтримує короля Яноша і наш ворог.

— Треба тікати, тікати звідси! — сказав Цецеї.— Тікати, куди очі дивляться.

— Все село однаково не втече! Та й як ми можемо кинути напризволяще людей? Ех, будь що буде! Коли йдеться про те, що треба воювати з турками, то угорець залишається угорцем, на чиєму боці він би не виступав!

Він вийшов у двір і крикнув:

— По конях, хлопці! — І вже сидячи в сідлі, доказав: — Я їду до Серечена. А ви беріться за справу. Полийте добряче усі дахи на хатах. Зберіть усіх мешканців села, у кого є яка худобина, хай приводить сюди у ваш двір. До воріт наносіть каміння, бочки, зробіть загороду. Жінки хай беруть коси, кирки, залізні вила. Через дві години я повернуся.

Добо глянув на ранкове небо і поскакав разом із своїми витязями.

Садиба Цецеї була обнесена кам'яним муром. Але мур той невисокий, у людський зріст, та й місцями вже пообвалювався.

Ще до обіду все село зібралося у дворі старости. Між клунками і купами домашнього майна сновигали кози і свині, гелготіли гуси і бігали кури. Хтось із чоловіків гострив шаблі, ножі, коси. Піп прив'язав собі до пояса широчезну заржавілу шаблю і, стоячи посеред подвір'я, вихопив її з піхов, помахав нею і, задоволений, засунув назад у піхви. Кілька жінок варило в кінці подвір'я їжу в казанах.

На горищі у Цецеї валялося шість погризених мишами луків із стрілами. Він роздавав цю зброю старим дідам, з якими колись воював разом у війську Дожі.

Опівдні повернувся й Добо. Він привів із собою тільки тридцять найманців, але і їх селяни зустріли радісними вигуками.

Добо обійшов подвір'я. Наказав поставити приступки, помости і навалити каміння. Затим скликав до себе всіх озброєних мешканців села — п'ятдесят одного чоловіка і розставив на різних ділянках муру. А сам з десятком стрільців зайняв позицію біля воріт на помостах, зіставлених з бочок.

Тоді послав двох сурмачів на край села, доручивши їм сповістити про наближення ворога.

До вечора не довелося чекати.

Близько третьої години долинув сигнал із східної околиці села.

— Чи всі на місцях? — запитав Цецеї.

Не виявилося тільки матері Герге. Бідолашна жінка не могла дати собі ради з великою кількістю золота і тепер десь ховала його у найпотаємніші схованки. Жінка не наважилася залишити своє добро у Цецеї — боялася, що турки заберуть.

— Зачиняйте ворота! — наказав Цецеї, надягаючи на голову шолом.

— Притягніть іще мішки, каміння і колоди. Залиште тільки невеликий отвір, щоб вершник міг проскочити.

Вже повернулися сурмачі.

— Ідуть! — загукав один ще здалеку.

— Їх там багато? — запитав Добо.

— З-за дерев усіх не видно, ми бачили тільки передніх.

— Тоді вертайся назад,— гаркнув Добо,— і роздивися, скільки їх. Втекти встигнеш, коли гнатимуться за тобою.

Найманець із Печа почервонів і, повернувши коня, помчав назад.

— Отакі-то ви солдати! — обернувся до найманців, яких привіз.