Геза Гардоні - Зірки Егера

— Та ні,— відповів один з них присоромлено.— Цей хлопець тільки сьогодні пристав до нас. Він колись був кравцем, ще й пороху не нюхав.

Через кілька хвилин кравець прискакав знову. Слідом за ним гналося чоловік п'ятнадцять акинджі у червоних шапках. Тепер вони і справді його переслідували.

— Відчинити ворота,— наказав Добо і дав знак своїм стрільцям: — Вогонь!

Десятеро стрільців прицілилися. Затріщали постріли. Один турок звалився з коня і впав у канаву. Решта сахнулися, повернули коней і помчали галопом.

Кравець проскочив у відчинені ворота.

— То скільки ж їх? — запитав Добо, усміхаючись.

— Тисяча,— відповів кравець, відсапуючись, а може, й більше.

— Тоді нічого страшного,— відповів Добо,— якщо їх не більше сотні, то ми сьогодні ще й станцюємо.

— Я сказав, що їх тисяча, ваша милість.

— Я тебе добре зрозумів,— відповів Добо.— Якщо побачив тисячу, то насправді їх тільки сотня, а може, й стільки немає.

З кінця села здійнялися клуби диму. Акинджі вже почали підпалювати хати.

— Ви добре полили стріхи? — перепитав Добо.

— Це сіно й солома,— відмахнувся Цецеї і вдарив кінчиком шаблі по воротах.

На дорогу вискочив закутий у панцир одноокий яничар. За поясом стирчав кинджал і пістолі. Поряд з ним скакав угорець, що його Герге назвав циганським катом. За ними — загін акинджі, а обабіч вулиці кілька піших асабів із смолоскипами в руках.

— Це Ласло Море! — крикнув Добо, тупнувши ногою.— Ти, зраднику батьківщини! Гемонське поріддя!

Яничар вражено зиркнув на чоловіка, що скакав на коні поряд з ним.

— Не вір йому,— вигукнув Море, збліднувши,— він хоче тебе обдурити!

Яничар зупинив коня, чекаючи тих, що їхали позаду.

— Я впізнав тебе, Юмурджак! — гукнув Добо.— Ось вона яка, турецька честь! Грабувати тих, з ким іще вчора воював разом? Розбійник! Такий же поганець, як і твій поплічник!

Яничар глянув на Добо, але нічого не відповів.

— Ну, підходь сюди ближче, блазню! — кричав Добо.— Золота тут нема, є тільки свинець, залізо, його ми тобі всиплемо, скільки захочеш!

Він прицілився. Пролунав постріл.

Юмурджак похитнувся на коні і впав у пилюку.

Майже одночасно затріщали решта рушниць. Турки теж відповіли на «привітання» пострілами з пістолей.

Море нібито хотів підхопити яничара, що падав з коня, але тільки вихопив у нього кинджал з піхов. У наступну мить він ляснув коня по крупу лезом кинджала. Кінь звівся на диби і помчав. Море з усіх сил підганяв його.

— Тримайте його, золото тікає! — крикнув Добо туркам.

Ті спершу отетеріли, а затим поскакали Слідом за Море, посилаючи йому навздогін розлючені прокльони. Добо встиг їх порахувати:

— ...десять... двадцять... сорок... п'ятдесят...

Перечекав ще хвилину, тоді зіскочив з помосту.

— По конях, хлопці! Їх там не набереться й шістдесяти!

Солдати скочили на коней, а Добо вже у воротях гукнув Цецеї:

— Отого турка в кольчузі, якщо він ще живий, зачиніть у себе! А тих, хто підпалював хати, хай селяни порішать!

Цецеї, священик і ще два кріпаки поспішили на дорогу. Юмурджак уже сидів на землі, хоча не прийшов іще до тями. Куля Добо вдавила йому панцир якраз над самим серцем.

— Перев'яжіть його,— звелів Цецеї,— і відведіть у двір.

Турок не опирався, дав себе перев'язати.

— Ти вмієш грати в шахи? — гаркнув на нього Цецеї.

Яничар ствердно кивнув головою, але промовив:

— Ні.

Коли йому перев'язували руку, з канави підняв закривавлену голову ще один турок.

— Перев'язуй цього,— сказав один із хлопців,— а я порішу іншого.

— Постривай! — сказав Цецеї.

Він закульгав до закривавленого яничара і, приклавши йому шаблю до грудей, запитав:

— А ти вмієш грати у шахи?

— Я помираю,— застогнав турок, втрачаючи сили.

— Шах?

— Шах, гарде, мат? — спитав, стогнучи, турок.

— Ото, ото, Мохамед би тебе скарав. Несіть його у двір, це мій бранець!

Добо зі своїми вояками повернувся тільки ввечері. Вони захопили безліч камзолів, кольчуг, всілякої зброї і навіть бранця — Ласло Море.

— А цього вовка посадіть у міцний льох! — звелів Добо, зіскочивши з коня.

Цецеї мало не стрибав з радості:

— Як це вам пощастило спіймати його?

— Самі акинджі зловили його для нас. У них вистачило глузду не дати йому доброго скакуна. Отож вони легко наздогнали і тільки почали зв'язувати, підоспіли ми і поквиталися з акинджі.

— Всіх порубали?

— Всіх, кого вдалося.

— Заріжте мою найкращу теличку! — гукнув весело Цецеї слузі.— І на рожен її. Але спочатку принесіть гарного вина! Викочуйте з погреба крайню діжку!