Раиса Иванченко - Гнів Перуна

Велика ромейська Візантія хотіла принизити руського державця, князя Ярослава Мудрого, що не підкорився їй і не визнав себе провінцією імперії.

Князь Ярослав був велеможним єдинодержавним. Йому самому підлягало багато земель і народів — чудь, весь, ятвяги, литвини, ям [32] Ям (єм) — прибалтійсько фінське плем'я, що жило з І тисячоліття у внутрішній частині Фінляндії. В XI–XII ст. платило данину Новгороду. В середині XIII ст. було підкорене шведами. Пізніше разом з іншими карельськими племенами створило фінську народність. . І мазовшан воював на лодіях, що захопили червенські городи, і Тьмуторокань хозарську упокорив!..

І восхотів тодішній митрополит-гречин Феопемпт побільшити данину на церкву в Руській землі. Казав: князь Ярослав багато земель нових під свою руку підбив і багате полюддя збирає. А храми божі скудіють. Особливо ж у Царгороді, де партіарх Кіруларій веде боротьбу з папою римським Левом Дев'ятим. А також воює з самим Костянтином Мономахом, який став царем, взявши собі в жони шістдесятичотирирічну імлератрицю-вдову Зою, котра вже, таким чином, мала третього законного мужа!

Князь Ярослав мусив давати данину тепер і на двір патріарха в Константинополі. Звідти-бо прийшла на Русь благодать божа!.. Князь Ярослав, крім усього, ходив на ляхів і бився з ними за червенські городи, але не спитав благословення у митрополита!.. А він мав у всьому радитись із митрополитом — яких жон своїм синам брати, яких зятів і в яких землях шукати для своїх дочок. Нарешті, князь Ярослав повинен звести закони своєї держави — «Руську правду» — до рівня законів ромеиських… Жодного кроку руський князь не може зробити як державець, не погодивши його з ним, візантійським митрополитом!..

Розгнівився Ярослав Володимирович і вигнав знахабнілого гречина. У своїй землі — він господар! Законів ромеиських сюди не пустить і данини для патріарщих потреб не побільшить. Як було, тако й буде.

Тоді Феопемпт відмовився освячувати в Києві новий храм Богородиці благовіщення на Золотих воротах. Митрополит погрожував сучкуватою патерицею княжому двору і кричав:

— Покличу на тебе ромейські раті! Звідки прийшла благодать на сію землю, звідти прийде розор для неї! Імператор Мономах зітре тебе, ослушнику, в порох! Прокляття патріарха Кіруларія впаде на твою голову! Як і на папу Лева!.. Сатана вкине тебе в киплячі опани із смолою! Довіку там тобі гибіти!

Розлютований митрополит вигнав послів Ярославових. Наостанку мовив:

— Не освячу храм, доки Ярослав не стане під руку візантійського царя.

Ярослав Володимирович вислухав своїх послів, що ходили умовляти митрополита, повів густою бровою.

— Ідіть до отця митрополита і скажіть моє останнє слово: що перейшло у спадок від наших батьків — не продається. Русичі можуть жити без хліба. Але не можуть — без свого неба!

І на другий день велів зібрати у святій Софії усіх єпископів руських. І велів обрати їм руського митрополита — пресвітера княжої церкви на Берестові Іларіона. І обрали. І освятили самі храм Богородиці на Золотих воротах і церкви нові. А Феопемпт від досади преставився.

Але войовничий Кіруларій не захотів висвятити Іларіона в руського митрополита. Підбивав царя свого йти війною на Русь.

Тоді Ярослав сказав старшому сину своєму Володимиру:

— Іди на греки.

Володимир ще юний був. Мав двадцять три літа за плечима. Але ходив з ратями на чудь, ятвягів і на ям.

Дав йому отець князь воєвод смислених — Вишату із Новгорода та Івана Творимировича з Києва. І багато воїв руських посадив на лодії.

Пройшли Дніпер-Славуту,

проминули Руське море, на Дунаї спинилися, ще словенських ратей взяли. Підійшли до Царгорода. Стали ночі чекати. Аби непомітно до стін підібратись. Та, певно, старі боги в цю мить пригадали свої обиди на русичів. Стрибогові онуки-вітри — розбурхали море. Аж чорним стало! А Перун-громовик став метати вогненні стріли навколо лодій. Стали молитися вої тоді усім — і старим кумирам своїм, і новому богу, і апостолам його. Та було вже пізно. Накотилася на них хвиля стіною, розірвала залізні ланцюги, якими лодії були зчеплені одна з другою, щоб не згубитися в хвилях. Розметала буря русичів по морю. Шість тисяч викинула на далекому березі. З ними був воєвода Вишата.

Повертались назад, на Русь. А навздогін їм цар Мономах послав гари [33] Гари — кораблі. і чотирнадцять тисяч воїв. І почалась січа велика й люта. І побігли ромеї-гречини. А князь із дружиною пішов на Русь. Тоді гречини наздогнали їх, оточили дружину. І в полон взяли. І вивели на майдан привселюдно, і на коліна всіх поставили, а руки до грудей примотузили. Світило ясне сонечко, був гарячий день. Били в усі дзвони в церквах царгородських православних, і скрізь співали молебні. А навколо русичів — натовпи людей. Прийшли подивитись на варварів, на їхню ганьбу.