Раиса Иванченко - Гнів Перуна

А отець Нестор давно забув про Бравліна і про свою розмову з ним. Не уві сні, а наяву мислями своїми облітав Каспійсько-Азозське міжмор'я, ріку Ітиль, ріку Дон (по-хозарськи— Бузан). І град Саркел, що по-слов'янськи називався Біла Вежа. Великий торговий град Хозарії. Могутньої Хозарії.

Візантійська імперія, борсаючись в обіймах варварських племен, шукала в Хозарії підмоги. Зіпхнутий з трону і вигнаний із Візантії, імператор її Юстініан Другий утік до кагана хозарського Ізбура Глявана. Узяв у жони його дочку, яку охрестили і назвали Феодорою. З поміччю кагана сей Юстініан повернув собі і цареградський престол. Щоправда, ненадовго. Його — знову ж таки за допомогою тих же хозарів — переміг суперник Вардан, який коронувався і був названий при сім Філіпом.

Волзької Хозарії боялися й араби, що підкорили народи Закавказзя. Тридцять літ воював з нею халіф Мерван із роду Омейядів. Він із своєю армією піднявся аж до града стольного Ітиля, погромив кагана, змусив його із родом своїм поклонитись пророку Магомету і корану. Але як тільки раті Мервана покинули Хозарію, каган відкинув нав'язану йому халіфом віру. Арабське панування у Хозарії скінчилось. Хозари знову заступили перед войовниками-арабами ворота Кавказу. Відтягували на себе удари мечів, якими араби дубасили християнську Візантію. Імперія змогла вистояти проти натиску арабських племен.

Вдячний за це імператор Лев Ісавр у літі 732-му від народження Христа пошлюбив свого сина Копроніма із дочкою кагана — Чичак. Їхній нащадок — Лев Четвертий Хозарин — п'ять років свого часу державив у імперії.

Тоді араби вирішили лукавством пригорнути до себе Хозарію, щоб порушити її союз із Візантією. Халіф Мансур наказав Язиду, своєму підвладному правителю Вірменії, взяти у жони собі дочку кагана хозарського Ханум. Вона прибула до свого нареченого з великим та багатим караваном. Десять повозів мали кибитки, які всередині були вистелені чорним соболиним хутром, дверцята до них виготовлені із золота. Двадцять інших повозів Ханум вгиналися від золота й срібла… Окрім того, Язид дістав у придане сто тисяч дирхемів, чотири тисячі кобилиць з лошатами, тисячу мулів, одинадцять тисяч верблюдів, десять тисяч овець…

Багатющий хозарський каган! Не злічити його багатств… Обидва світи — християнський і магометанський — прагнули пригорнути до себе войовничих хозарів, щоб заволодіти їхніми родючими землями й підгребти під себе їхні скарби. Отці — проповідники християнської віри і мули-сарацини старалися зо всіх сил. Висвятили у свою віру чимало готів таврійських, жителів великих приморських градів. Та державці-кагани і вожді кочових племен трималися віри своїх пращурів. Не жадали визнавати над собою нічиєї зверхності, яку нав'язували через віру.

Хозарська знать прийняла згодом іудейську віру від тих общин, які розселялися на торгових містах на території Хозарії. Сюди збігалися іудеї-крамарі і ремісники. Їх тут не переслідували за віру.

Нову віру прийняли лише обрані — каган, цар-бек та їхнє оточення. Вони лише були возлюблені богом, обрані ним для панування. Орди кочівників, землероби-поселяни, рибарі, градяни-язичники були тільки гноєм, упослідженими рабами, котрі мали працювати для обраних.

Почалися багатолітні міжусобиці й війни за владу. А кочові орди печенігів, угрів-мадяр та інших племен шарпали хозарську державу зі сходу. А з заходу на неї тиснула Київська Русь, що виросла у Подніпров'ї. І ніхто не міг спинити чвар і воєн між беками і тарханами, вельможами Хозарії, які самі наводили кочівників у свої землі. Населення було перебите, Обадій-цар і його нащадки наклали головами. Його брат Ханукка перехопив владу до своїх рук і обіперся на військо, що формувалося із магометан.

Почалися гоніння на християн. Візантійський партріарх Фотій посилає для захисту своїх одновірців Костянтина-Кирила Філософа і його брата Мефодія. Вони вивільнили з полону християн і дали їм у руки свою зброю — слово для проповіді християнської віри. Сили Хозарії танули. На неї нападали печеніги та угри, а потім і Візантія підняла проти неї сусідні племена аланів-ясів. На цей час Хозарія була вже непотрібною імперії для боротьби з арабами. На Подніпров'ї нова держава розправляла свої плечі — Київська Русь. Необхідно тепер остерігатись її сили…

Про неї заговорили у країнах Закавказзя і в усьому християнському світі після походу русичів на Царгород у літі 866-му. Тоді патріарх Фотій і лютувався, заявляючи: «Народ не іменитий, народ ніщо, народ, що стоїть на рівні рабів…»