Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

— Можна ховати вільну руку за спину, хоча до свічені фехтувальники так роблять рідко. Ніхто з старих рубак не триматиме вільну руку в бою нижче пояса, як і не буде здіймати високо вгору руку із шаблею.

— Фехтування — то є високе мистецтво!

Сьогоднішній українець — це жорсткіший, ніж кому-небудь здається, а інколи й зовсім жорсткий, раціональний хазяїн. Доволі складна особистість, що дивним чином вміщує в собі ряд середньовічних комплексів і традицій поряд з набутками цивілізації. До того ж лихоліття постперестроєчних двадцяти літ розвередило в народі справжню махновську відчайдушність. Хоча немає в скирті захованої тачанки та кулемета, але бажаючих до цього добра знайшлося б чимало!

У старому просторому будинку сім'ї Рудинських диха життям підвал, у якому з дев'ятнадцятого по двадцять перше століття, шість поколінь цієї сім'ї, із року в рік звозили урожай — цілих сто двадцять років, з тією тільки різницею, що колись возили його з поля волами і присвічували в погребі лампадками, а сьогодні та ж міцна «куркульська» сім'я має електрику і двотонного «буса». Крім убрання дому і людей у домі, мабуть, мало що істотно змінилось, маю на увазі насамперед дух, що панує в стінах. Щовесни люди обробляють землю, садять картоплю, сіють зерно й траву для худоби, а восени збирають урожай і везуть до погребу — щоб годувати взимку худобу і птицю. А по закінченні нелегкого трудового дня сідають усією сім'єю вечеряти «на вулиці» — у дворі, за великим круглим дідівським столом при світлі яскравої лампи, й на вечерю така ж проста і смачна їжа, як і сто років тому: варена картопля з маслом і кропом, овочі зі свого городу, в суботу — карафка міцної домашньої горілки, нічим не гіршої від віскі, хіба що без приторного смаку припаленої карамелі, домашнє смажене куряче м'ясо, свинина, а двічі чи тричі на рік — золотисто-ніжна свіжина із свого ж таки домашнього кабанчика, вправно заколотого і обробленого старим дядьком Михаєм. Ну і, звісно, смачне українське «черкаське» сало: добре пропечене, смалене соломкою, яке мало хто вже вміє зробити по-справжньому — хіба той же дядько Михай та ще два-три старі колії на все місто.

Життя продовжується, хоча за сто останніх літ ця земля пережила дві страшні війни, революцію і не менш трагічні для народу «реформи» останніх десятиліть, що відновили в людях приспані почуття особливої подяки до землі-годувальниці.

Така сьогодні істинна хазяйська Україна. Такий — з усіма своїми суто українськими комплексами і недоліками — рід міцного Конона, в якому тримається той дух, «сіль землі» української.

Червень 1916 р.

…Імперія розпадалась. У червні 1916 року козацькі дивізії почали останню успішну операцію в Анатолії — у чорних ущелинах, укритих сліпучим снігом. Червоні агітатори в козачих частинах з'являлись усе частіше, інколи їх арештовували за дезертирство. Та більшовицька пропаганда ще не мала сили серед кубанців і донців. Тому південний фронт у Туреччині тримався найдовше. Козаки з покоління в покоління були воями, вони мали уяву про честь і відвагу, про вірність Вітчизні.

Саме в червні Максим був поранений вдруге — під час наступу турецької армії Вехіб-паші.

Сім козачих полків з трьома батареями, колоною по три вершники довгою вереницею йшли гірськими ущелинами. Навколо — суцільні хребти гір, безкінечні перевали. В серпні в цих горах вже лежить сніг і морози сягають двадцяти градусів. Опівдні на Івана Купала особлива козача сотня Максима перейшла ще один перевал і побачила перед собою глибоку вузьку ущелину. Ущелиною відходила турецька піхота. Видно їх було дуже добре. Це було так неждано і так принадно для кавалерійської атаки. Але козацькі полки розтягнулися в горах на кілька верст. Тому сотники зупинились на перевалі й мовчки стежили за тим, як відступають турки.

За годину кіннота підтягнулась і почала спускатися з перевалу. В авангард пішла сотня Суботи, вперед якого вислали офіцерські роз’їзди. Головний роз’їзд хорунжого Присліпи біля гірського хребта знагла потрапив у засідку. Присліпа був вбитий пострілом в голову, з ним загинули ще троє козаків. На невисокому гірському гребні сховались курди, їх підтримали один чи два батальйони турків. Полк розвернувся в лаву й атакував противника.