Костянтин Когтянц: Облога Белза

Звісно, такий головний убір, як корона, робить невідпорною будь-яку жінку, — але в цю закохувалися й ті, хто чітко розумів: корони йому не бачити. І навіть впливу не дістане.

Іззаду почулися кроки. Джованна, королева Неаполя та Сицилії (Сицилії — на папері), Єрусалима (тим паче на папері), графиня Провансу (а оце — реально), і не обертаючись, знала, що це її двоюрідний дядько та другий чоловік Людовик, герцог Таренту, та її фаворит — флорентієць Аччаюоллі [55] Є й інші транскрипції цього прізвища. (який став фаворитом завдяки непересічному розумові, а не тому, що його син проводить із нею ночі). Ці двоє вели переговори з папськими легатами.

Рухом голови королева відіслала фрейлін.

— Ну?

— Нас визнали невинними у смерті...

Джованна здригнулася. Вона часто кричала вві сні, згадуючи оту страшну ніч, коли її перший чоловік, Андрій, брат Людовика Угорського, вийшов уночі до відхожого місця, а один зі слуг (королева навіть у ліжку з чоловіком не може лишитися сама!), страшно посміхаючись, замкнув за ним засув, — і вона зрозуміла: навіть якщо вона спробує щось змінити, зречеться своєї мовчанки, він не підкориться наказові й не відчинить дверей.

Згадувала й зойки Андрієві, і те, як він, вирвавшись з оточення, бив у двері однією рукою, відбиваючись правицею. А от хрип, коли його душили, — вона не могла чути через товсті двері. Але чула.

Тільки придворні розуміють, що це таке — мовчати у відповідь на мовчанку. Ніхто нічого не сказав, навіть натяків не було, — а все вирішено.

А потім заколотники кричали: «Блудниця та чоловіковбивця!»

Блудниця? Та Андрій перепробував більше жінок, ніж їх було в царя Соломона! Його як назвати? Чоловікові можна? Щось трапилося — винна жінка, і нічого не трапилося — також винна жінка? На нас усіх, мовляв, Євин гріх? Можна подумати, що Єва силоміць запхала Адамові яблуко в горлянку.

— Щоправда...

— Продати права на Авіньйон, так?

Що ж, це навіть вигідно. Реально вона Авіньйоном не володіє. Там уже четвертий Папа живе. І, мабуть, не випадково попередній Климент [56] У Авіньйон у 1309 році перебрався Папа Климент V, а у 1352-му йшов понтифікат Климента VI. переїхав у Авіньйон саме того року, коли її дід коронувався. Міг Папа визнати й не діда. Тому продати права, які є лише на папері, — це невелика біда.

— І ще... — вів далі чоловік королеви, — ...хоча вся вина за вбивство покладена на небіжчика Карла...

Карл, герцог Дураццо, кузен їх обох та чоловік її сестри (яку він, до речі, викрав і зґвалтував!), потрапив до Лайошевих лап, і був страчений. Відверто кажучи, не без їхньої згоди...

(Думаючи так, Джованна не могла знати, що через тридцять років і два місяці онук Карла вб'є її саму, щоби ще через шість років і собі загинути від рук змовників [57] Див. Історичні довідки. Довідка 3 .)

— І Людовикові, — чоловік королеви ніяково всміхнувся: мовляв, що ж поробиш, як я також Людовик, — буде наказано вивести війська під страхом відлучення від церкви.

Це може подіяти. Власне, угорець плював на Бога, проте відлученого свої ж розірвуть.

— Утім, буде оголошено, що ти ненавиділа... Андрія... через сатанинську ману.

— Вони переконували нас, — підхопив фаворит, про якого казали, що він плебей у Флоренції й аристократ у Неаполі, — що так буде ліпше для тебе, бо для жінки ненавидіти чоловіка — гріх. А так — сатана винний!

Гріх? Що можуть знати чоловіки про те, що коїться в душі жінки, коли на неї навалюється й у неї входить не людина, а якийсь скот? А Андрій був скотом!

— Ні, це не так просто, — хижо посміхнулася королева. — Його святість пан наш Папа хоче тримати нас на гачку. Будь-якої миті скажуть, що цю ману начаклував ти! Або ти! Або ви обидва! Знають, що я не захочу втратити вас!

— Що поробиш, усе ж таки...

— Усе-таки вбивство? — голос королеви був страшний. — А мій син? Мій син, дитя безневинне? Хтось вірить, що він сам собою помер? Дитя!!! Моє дитя! Чоловік ваш Папа! Чоловік! — останнє слово пролунало, як лайка. — Була б на землі, крім намісника Божого, намісниця Його Матері — вона зрозуміла б мене!

— Це єресь, Джованно! — голос флорентійця тремтів.

Жінка стисла зуби, щоби не закричати. Тиша була якась недобра. Зрештою, її порушила королева.

— Що ще?

— Лайош із військами рушив на Русь.

— Щоб його там розбили! — від усього серця побажала Джованна.

Марамурешті.

Слуга — його звали Штефан — упіймав воєводу біля загону з кіньми. Треба було самому переконатися, що коней для дарунків відібрали правильних, а це нелегка наука. Штефан зігнувся в поклоні, і воєвода все зрозумів — прилетів голуб.