Валентин Чемерис - Рогнеда

Поему «Царі», звідки взято уривок [13] В рукопису Шевченка цей твір не має назви. , Тарас Шевченко написав на засланні, в Кос-Аралі. Зберігся чорновий автограф третьої частини твору, записаний на карантинному посвідченні, яке було видане Шевченкові про те, що на півострові Мангишлак немає епідемічних захворювань.

У творі деяка неточність. Чи – художня вольність. Сватів з Києва прислав не Володимир, а Ярополк, який тоді був великим князем Київської Русі, Володимир же пришле сватів із Новгорода, де він тоді княжив.

Спрямованість твору «Царі» виразно постає з наступних двох рядків:

Нестор, складаючи свою «Повість врем’яних літ», не зважився прямо написати, що Володимир вчинив із Рогнедою за її відмову, коли захопив Полоцьк. Літописець обмежився однією невиразною фразою про те, що Володимир «Рогнеду за жону взяв».

І Нестора Літописця, цнотливого і вихованого на моральних засадах чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, можна зрозуміти – не міг він написати про те жахливо-гидке і бридке, не прийняте на людях дійство, що Володимир вчинив з дочкою полоцького князя. Подумаєш, назвала його сином рабині (робичичем), але ж він і справді був незаконнонародженим сином Святослава Ігоровича.

Але треба.

Розповісти, що вчинив тоді Володимир з Рогнедою, бо це – історія. А вона ні прикрас, ні замовчувань не терпить.

А вчинив Володимир, захопивши Полоцьк, ось що: зґвалтував Рогнеду. Щоб принизити не лише її, а й отця-князя і весь її рід, а з ним – і Полоцьк та його князівство.

І зґвалтував Рогнеду Володимир привселюдно! На очах у її батька та братів, на очах у свого воїнства, на очах у розгублених полочан…

Адже було відправлено до Києва княже посольство – з вістями про згоду Рогнеди вийти за Ярополка.

Посольство полоцького князя ще й до Києва не дісталося, як настав у Полоцьку заключний акт трагедії, що спіткала не лише Рогнеду, а й Полоцьк після того, як вона відмовила Володимиру, чим буцімто й знеславила його.

Тож знеславлений забаг лютої помсти.

Горда Рогнеда, що досі не знала ні приневолення, ні приниження, була зломлена, а її гідність розтоптана.

Сталося до того нечуване – не лише у Слов’янії-Русі, а й, вочевидь, у всьому світі. Принаймні в людському. Володимир зґвалтував княгиню. Розтерзав її, яко вовк терзає овечку.

Рогволод, очевидно, розраховував, що його на випадок чого захистить київський князь Ярополк.

А Рогнеда стала рабинею.

Інші історики пишуть: «У присутності батьків переможець познущався над нею, і фактично перетворив її в наложницю. Після цього він винищив княжу сім’ю, а Рогнеду чомусь залишив у живих, хоч добре розумів, що вона його ненавидить. Але все одно їй, зганьбленій, залишив життя і навіть оголосив її, зганьблену, своєю жоною – мабуть, Володимиру приносило задоволення принижувати знатну княжну, відчувати свою владу над нею і змушувати її страждати – щодня й щомиті».

Те, що далі відбулося в теремі князя Рогволода, як раніше казали, ні пером описати, ні словами розказати… Але…

З історії ні викинути нічого не можна, ні поліпшити її. Бо кажуть же: криве та погане, як його не ховай, а воно таки вигляне…

Визирнуло криве та погане і з Володимира, бо сказано ж було ще Нестором: «Володимир же був переможений пожадливістю до жінок…» До влади, додамо, теж. Тут він навіть рідного брата не пощадив. Тож Рогнеда – се так, дріб’язок.

Взявши навальним штурмом Полоцьк, дружинники Володимира – перед у них вели найманці-варяги, чужинці «із замор’я», безжалісні і жорстокі, – вриваючись в оселі полочан, в першу чергу в хороми і тереми, старих убивали, аби ті не плуталися під ногами, дівчат з вигуками захоплення хапали на продаж ромеям, а де було добро, забирали. В купецьких хоромах набивали капшуки срібними арабськими монетами, вигрібали товари, що їх купці мали сплавляти лодіями шляхом «Із варяг у греки»… В перший же день, як було захоплено Полоцьк, Володимирове воїнство добре збагатилося – заради того багатства й відгукнулося охоче на клич новгородського князя: «Йдемо на Полоцьк, поколошкаємо Рогволода».