Валентин Чемерис - Рогнеда

Принців зазвичай душили (щоб не проливати кров, яка в спадкоємців султана вважалася священною) шовковими шнурками німі євнухи оточення правлячого султана – за його вказівкою. Чи не тому в Османській імперії, на відміну від середньовічної Європи, майже ніколи не було воєн за престол…

«І успадкував волость його Ярополк…»

Це літописець так делікатно написав: не захопив, як воно було насправді, а всього лише… успадкував.

Хоча формально Ярополк мав право успадкувати волость Олега. У того не було спадкоємців, тож Ярополк, як його старший брат, і мав успадкувати волость його, сиріч Древлянський край. Але ж Олега він убив, тож виходить, що Ярополк не успадкував тихо-мирно братову Древляндію, а захопив її силою зброї і приєднав до Київського князівства, головного князівства Русі.

Після Олега та його Древляндії Ярополк вирішив узятися за Полоцьк, де сидів знаний у тих краях Рогволод (не то варяг, не то слов’янин), і для початку посватався до його дочки, хоч жінку вже й мав. Посватався, бо це було дешевше, аніж затівати проти нього війну. Бо коли він стане зятем Рогволода, то Рогволод водночас опиниться зі своїм Полоцьком у складі Київської Русі.

Але цього задуму Ярополку не судилося втілити в життя.

Його втілить через сватання Володимир.

І Рогнеда, заплутавшись між двома братами Святославичами, зазнає глуму та наруги, а батько її, князь Рогволод, теж заплутавшись між двома братами Святославичами, піде на той світ… Бо в житті трапляються такі помилки, які трапляються всього лише раз… А далі… як у приповідці: є каяття, та немає вороття.

Убивши Олега, Ярополк відразу ж Древлянську землю приєднав до своєї. І ось забаг породичатися ще й із Рогволодом. Полоцький князь сидів на торгових шляхах із Балтійського моря в Чорне, завзято збирав з торговців мито, сам торгував землями, хутрами, воском, шкурами, зерном, салом. За багатством він був рівний київським князям. Тож останнім було вигідно поріднитися з Рогволодом, щоб узяти під свій контроль шлях з Прибалтики у Візантію. Тому Ярополк і зажадав одружитися з дочкою Рогволода Рогнедою.

І з’явилися свати з Києва від великого князя Ярополка.

І просив великий князь Ярополк у полоцького князя дочку його красуню Рогнеду…

Але Рогволод ще не встиг, як то годиться, з усім пошанівком прийняти сватів від Ярополка, як негадано прибули свати з Новгорода, від Володимира, тамтешнього князя.

– Чи вони, Рюриковичі, змовились? – бурчав Рогволод. – Їм присилати сватів – легше легшого, а ти сиди й суши тепер голову – за кого віддати Рогнеду? Коби їх у мене дві було, як-от синів, а то ж одна-однісінька. Як її маю ділити між двома женихами? Та ще й обидва князі, одного отця.

Почав Рогволод думати-гадати і пильно міркувати: за кого ж йому віддати свою красуню? Так чи інак, а заміж їй треба йти, ось тільки за кого з тих Рюриковичів? Брати поквапились, шлючи сватів один поперед одного. Хоча їх можна зрозуміти: обидва тільки-но почали княжити, і підтримка такого князя, як Рогволод, їм украй була необхідна. Жінок, певна річ, вони і десь-інде знайдуть – ні Київ, ні Новгород на наречених не бідний – ось тільки ні там, ні там Рогволода немає.

А за кого ж він віддасть свою любесеньку Рогнедочку? Гризуться вони між собою, хоч і брати кревні. Ярополк ще не утвердився в Києві, а Володимир уже на київський стіл зазіхає, не хоче молодість свою змарнувати в Новгороді, чи десь біля Ільмень-озера, за ватажка будучи в кривичів.

Але то, зрештою, їхні клопоти-турботи – княжі сини звичні гризтися між собою. Не заспокояться, поки який-небудь меткіший та везучіший не захопить верховну владу, постинавши братам голови, якщо в тому буде потреба. Тут треба йому, Рогволоду, кріпко думати-гадати. Звісно, для Полоцька краще буде, якщо брати і далі лупцюватимуть один одного, цим вони ослаблять і Київ, і Новгород – Рогволоду те на руку. У такій міжусобиці княжій Полоцьк тільки зміцніє, але… Відмовити обом братам Рогволод не міг, а раптом брати, розізлившись на нього, об’єднаються проти Полоцька? Ні, обом відмовляти нерозумно. Та й кращих женихів для Рогнеди поки що не видно. Тож треба когось вибирати: або Ярополка, або Володимира. Або до Києва приставати, або до Новгорода. Третього, як-то кажуть, не дано. Принаймні сьогодні. Тож варто з кимось одним ріднитися. Над цим і сушив собі голову Рогволод, гадаючи хто ж із братів візьме гору в затіяній ними міжусобиці? За всіма прикидами виходило, що Новгороду побіда й не сниться, Новгород не виграє війну, тож на Володимира й надіятись нічого. Слабак він іще. Добриня за нього там верховодить. Та й сили в Новгорода не ті, що у Києва, в Ярополка. І старший він у їхньому роду, тож його сини будуть спадкоємцями верховної влади.