Валентин Чемерис - Трагедія гетьмана Мазепи

Автор праць переважно з історії Лівобережної України, один із засновників журналу «Киевская старина» – вельми авторитетного і популярного свого часу видання.

Підтримував дружні стосунки з Т. Г. Шевченком.

Автор відомих праць «Павло Полуботок», «Замітки про Мазепу», видав цінні документальні збірники, у його наукових розвідках – багатий фактичний матеріал. Так ось він знайомився з документами про те, що Мотря Кочубеївна пішла в монастир і в ньому закінчила свої дні ще відносно молодою.

«Іди в монастир, – у відчаї, що їхня палка любов виявилася фатальною, – радив їй гетьман, – а я знатиму, що на той час з В. М. чинити» (лист № 7).

Мати хотіла видати Мотрю за Чуйкевича (звідси й плутається в життєписі дівчини це прізвище), але юна Кочубеївна вдруге і востаннє втекла з дому і стала черницею Пушкарівського жіночого монастиря, що біля Полтави. Це й підтвердив згаданий історик Лазаревський.

Що ж до Чуйкевича, то за нього пішла заміж інша дочка Кочубея – Катерина. А ще дослідників збиває з толку той факт, що з 1733 по 1736 рік ігуменею Ніжинського жіночого монастиря була якась Меланія Чуйкевичівна (просто на одне прізвище з «тим» Чуйкевичем), яка після хвороби померла 20 січня 1736 року. «Дуже вірогідно (на якій підставі? – В. Ч.) це була Мотря».

Гм… Вірогідності аніякої.

Дата смерті Мотрі Кочубеївни невідома, відомо лише, що поховали її біля Вознесенської церкви, могила цієї незвичайної жінки була загублена (чи знищена – мазепинка ж!) за радянських часів. За іншою версію (і знову: версії, версії!), біля Диканьки, яка буцімто була частиною її віна. Там ніби (знову «ніби») була збудована дерев’яна церковка – нині від неї і сліду не лишилося – якщо вона, звичайно, була там, що малоймовірно.

Хоча… Легенди завжди такі чарівні і… спокусливо-поетичні. Так і хочеться у них вірити, як у достовірний документ. Тим більше, в Диканьці, що на Полтавщині, колись був маєток Василя Кочубея. Туди вела дорога, обабіч якої росли гігантські дуби.

До наших днів їх збереглося чотири, вік їхній – приблизно 800 років. За легендою, біля одного з таких велетнів, патріархів лісового царства, обхват якого сягає 10 метрів, і зустрічалися палкі коханці – Мазепа і Кочубеївна. На місці того незвичайного дуба (він не зберігся) встановлено пам’ятний знак у вигляді арки.

Ще одна версія. Мовби переконлива.

За кілька кілометрів від Батурина стояв Кербутовський, або Новомлинський, монастир і, мабуть, саме сюди постриглася в черниці Мотря.

В одному з давніх рукописів я знайшов згадку про те, що при облозі Батурина 1708 року «приїхала черниця з монастиря дівичого Новомлинського возком, і в черничину одіж її милість пані Кочубеєву перевдягнула і вивезла подалі від лиха». На мою думку, це була Мотря, яка порятувала матір від небезпеки. За деякими джерелами, вона закінчила вік черницею і похована на кладовищі Пушкарівки, що на Полтавщині.

Про це трагічне кохання в народі й досі живуть легенди. Так, у Чернігові в XIX столітті була записана оповідь старожилів про те, як на Пречисту опівночі ходить біля «мазепиного будинку» Мотря «вся в золоті… довгі коси, мов гадюки, з плеч спадають». Кого вона стріне, того просить зняти материне прокляття.

Сьогодні Мотря – вона ж для коханого Мотрононька – Кочубеївна вже належить не стільки історії, як поетичним, таким романтично-хвилюючим легендам та переданням давнини далекої. Дещо аж міфологізована, дещо вже навіть містична.

На Чернігівщині зберігся «Мазепин дім», будівля колишньої полкової канцелярії – його буцімто свого часу купив Мазепа для Мотрі, яку прокляла рідна мати і погрожувала її позбавити житла. За розповідями місцевих мешканців, звідтоді в будинку ходить-колобродить неприкаяний привид Кочубеївни. Раз на рік дівчина в білому виходить на ґанок і прохає перехрестити її, щоб зняти материне прокляття, але люди сахаються пріч і дівчина зникає в тумані…

Ось дещиця на цю тему з Інтернет-видання, що загадково зветься «Вампіри і привиди Чернігова: міфи чи реальність». (Чернігівщина була в ті часи центром Гетьманщини.) Глава «Привид Марії» (Мотря Кочубеївна помилково названа Марією, як у Пушкіна в поемі «Полтава»). Розповідають – хто захоплено, а хто й з містичним жахом, що й сьогодні можна зустрітися з примарою з минулого. Біля будинку Мазепи перехожого може поманити молода спокусниця-чарівниця Мотря Кочубеївна, душа якої в самотині ходить між густими деревами старовинного парку. І запевняють, що й справді привид може з’являтися на очі простим смертним. Вродлива, просто-таки красуня, молода дівчина з розпущеним волоссям у довгій білій сорочці…