Леонiд Смiлянський - Михайло Коцюбинський

Коцюбинський бачив, як Василевський довго i захоплено цiлував руку Вiри Iустинiвни.

Михайло Михайлович спокiйно зачинив вiкно i поволi пiшов до своєї кiмнати.

Через кiлька днiв лiкар, прийшовши зранку до Коцюбинського, помiтив набряки. Це був грiзний симптом. Михайловi Михайловичу не сказали про це. Але до Києва була послана тривожна телеграма.

Другого дня приїхав Стражеско. Михайло Михайлович трохи пiдвiвся на постелi i показав тремтячою худою рукою на вiкно:

– Дивiться, як гарно в природi, а я помираю… Нiщо вже менi не допоможе. Якби можна було полегшити мої останнi муки.

В сiм'ї на Стражеска покладали останнi надiї. Ликера Максимiвна, спрямовуючи до нього слiпi очi, благала:

«Доктор, не кидайте нас, поки не врятуєте мого сина!..»

Михайло Михайлович хвилювався за матiр.

– Бiдна моя мати… Доктор, заспокойте її…

Ликера Максимiвна плакала, зачинившись у своїй кiмнатi.

Був останнiй засiб: впорскування дигалену. Але все одно становище було вже безнадiйне. Нiщо вже й справдi не могло врятувати хворого. Вирiшили утриматись i вiд дигалену, щоб не завдавати без жодної потреби i без жодної надiї мук хворому.

Ввечерi, коли в домi не залишилось нiкого з чужих, Михайло Михайлович покликав дружину.

– Вiро! – сказав вiн i взяв її за руку. – Нелегко жилося нам. Та ми боролися i жили… Знаю: важко тобi буде з дiтьми… Чи допоможуть тобi? На друзiв мала надiя. Треба покладатися на себе та виглядати кращих днiв, нового життя, про яке ми всi мрiяли…

Вiра Iустинiвна хвилювалась, але мужньо стримувала сльози. Видко було: вона передумала багато i їй зовсiм не бракувало тепер рiшучостi боронити себе i дiтей в горi i безталаннi, якi ось немов заходили до їх хати.

Коцюбинський умiв читати з обличчя. Певен був: вона не розгубиться, не пiдкориться бiдi, хоч i важко їй буде з чотирма дiтьми, з хворою його сестрою Лiдiєю, з слiпою, непрацездатною матiр'ю…

– Вiро, – додав вiн тихше, – ще прошу тебе – бережи дiтей од Василевського. До моїх дiтей дорога йому заказана. Виховуй сама, тобi допоможе Лiдiя.. Ось i все.

Вiн затих i лежав спокiйно. Вiра Iустинiвна зрозумiла: тепер скоро. Вона вийшла, щоб пiдготувати дiтей…

Вночi страшний бiль кидав його в лiжку. Вiн не в силi був стримати стогiн. В страшнiй тривозi вся родина зустрiчала день. Але й день не принiс йому полегшення.

Гасло життя людини, що над усе любила людей, що болiла болями свого народу i з ним була кожним почуттям своїм i думкою. Спадав вiчний морок на яснi очi поета-сонцепоклонника.

…А вiд жандармського управлiння з Чернiгова вже мчала до департаменту полiцiї звiстка про те, що «…12 апреля 1913 года умер поднадзорный Коцюбинский».

I до книги померлих по мiсту за той день, пiд питанням: «Кто напутствовал?» записано: «Никто, не пригласили».

Труну несуть на руках. Тисячним натовпом захлинулись вулицi. Весняне сонце не розлучається з тим, хто любив i оспiвав його. Гори вiнкiв на колiсницях. Нести їх на руках не дає полiцiя. Вона шукає мiж вiнкiв червоних стрiчок i ховає їх на спiд колiсницi. Ще цвiтуть у вiнках живi веснянi квiти…

Плачуть, iдучи за труною, родина, знайомi, товаришi… Плачуть люди, що нiколи не бачили i не знали в обличчя небiжчика. В натовпi десятки делегацiй з рiзних мiст України, з-за кордону… А мiж людьми сновигає полiцiя. I по смертi цiєї людини вона має клопiт. Промови заборонено.

…З цiєї гори вiн любив дивитись, як обступає мiсто весна. З далекого, в синiх димах, лiсу «Святого», з вируючої Десни, з широкої луки, що й досi палає розсипами кульбаби,– звiдусiль линуть на мiсто запашнi вiтри. Будять думки, тривожать серце, кличуть… Вiтри i сонце справляють бiля його могили танок i спiвають, наче легiнi i молодицi бiля труни гуцула:

…Де ж ти свої спiваночки та й позадiваєш?..

«Вiчна пам'ять» i гуркiт вогкого груддя по дерев'яному вiку… Квiти вiн любив, i йому склали могилу з квiтiв. У головах хтось поклав простий вiнок з яблуневого цвiту.

А з далекої сонячної далини телеграф принiс полум'янi слова Горького: «Смертен человек, народ бессмертен. Глубокий мой поклон народу Украины».

note 4 Леонiд Смiлянський. «Михайло Коцюбинський » Мала набережна.

note 5 Леонiд Смiлянський. «Михайло Коцюбинський » Багато туристiв привозила на острiв туристська компанiя американця Кука.

[3] Здрастуй, море, вмираючi тебе вiтають!