Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Таким чином, щоби здійснити свою мету – оточити Совдепію і позбутися своїх слабих властивостей, білим російським організаціям конче було потрібно втягти в орбіту протибольшевицького фронту і сили бувших окраїн (Естонія, Латвія), а також досягти співпраці з боку Фінляндії і Польщі. Річ Посполита Польська в цей момент уже виявляла поважну силу, проте, поляки були напівпасивні. Пілсудський волів мати сусідом большевиків, а не Білу Росію.

В цей же час на терені між польською армією і Добрармією продерлася на Поділля і успішно змагалася з большевиками і була в силі самостійно звільнити Правобережжя від червоних, і заповнити цю прірву, організована, завзята, національно настроєна, майже стотисячна об'єднана Українська армія.

Доля посилала нового могучого спільника білим арміям. Обурення на Україні на большевиків набирало гострих форм. Розпочався сильний повстанський рух. Нарід чекав свого війська і Уряду УНР з Головним Отаманом Петлюрою на чолі.

Наступ Української армії обіцяв поважні успіхи.

Успіх білих армій.

Колчак спочатку своїх операцій весною 1919 року мав величезний успіх, просунувся аж до Волги і своїм центром опанував Самару. В тилу його лишалися необмежені терени Сибіру і багатий на руди Урал, але большевики, скупчивши сили, відтиснули Сибірську армію і вона почала відворот. Найбільше до цього спричинився Тухачевський – нова червона зірка. Одначе, всієї сили Сибірська армія ще не втратила і не була деморалізована.

Добрармія значно підсилилася спілкою з козаками, що дружньо повстали проти большевиків. Вона, спираючись на порти і родючі, багаті козацькі землі, прямувала через Харків просто на Москву. Особливими успіхами визначився наступ лівого крила цієї армії та Кубанської козацької армії на Північному Кавказі.

Армія Юденіча, прикрившись р. Зах. Буг, збільшувалася і готувалася до наступу. Міллер просувався вперед.

На Україні, як уже зазначено, виникла сильна небезпека для червоних.

Отже, на большевиків ішла загроза з усіх боків.

Червоному командуванню лишалося, для захисту, два способи: 1) діяти по внутрішніх операційних лініях і 2) внести розклад серед ворогів.

Центральне положення Москви, до якої сходяться всі залізничні артерії, великі простори та ізольовані дії білих армій давали червоним надію на успіх.

Необхідно було, скупчивши сили, розбити одну з армій, а проти решти тільки опиратися, потім швидко повернутися проти другого небезпечнішого ворога. Разом із цим, большевики вживали всіх заходів, щоб дезорганізувати білих та посварити їх поміж себе – в цьому був єдиний порятунок.

Червона армія.

Троцький стояв на чолі Революційного воєнного совєта і, за допомогою старшини генерального штабу, реорганізувавши червону армію, підсилив її комуністами, збільшив її кількість мобілізацією, переважно робітництва. Чисельність армії тоді дійшла до мільйона люду. Загалом, ця армія не мала ще великої ударної сили.

Червоній Москві допомагали німці. Вони мали надію, використавши комуністів, розвалити Антанту і досягти реваншу, бодай дійти перегляду Версальського трактату.

Отже, сила большевиків полягала: 1) в залізній організованості комуністичних верхів та бажанні їх за всяку ціну залишитися при владі; 2) в скупченні всієї влади в руках Совнаркому (диктатура); 3) в безоглядному, нічим не стриманому терорі і геніяльній провокаторській здібності зруйнувати на внутрішньому фронті і знищити всякий замах опозиції різних ворожих організацій; 4) в демагогічності й знанні психології народу та влучній пропаганді. Троцький і Ленін, щоб придбати собі нових прихильників, при потребі висували такі гасла, що не відповідали ідеям комунізму. Також комуністи запозичили в буржуазії націоналізму і ним зручно оперували, прикидаючись «собирателями земли русской» під червоним прапором: 5) в надзвичайно вмілій агітації серед европейської опінії і народніх мас. Всіх незадоволених – чи то соціяльно, чи національно – комуністи брали під свій захист і опіку.

Нарешті, у червоної армії був ще один плюс – це здібність оцінити важливіший і небезпечніший напрямок і на ньому скупчити всю свою колосальну енергію і максимум зусиль, а також уміння внести заколот у ряди своіх ворогів.

Висновки.

Отже, і в червоних і в білої коаліції були великі сили і можливості. Червоні мали загалом більше війська, але його треба було вживати і на зовнішніх, і на внутрішніх фронтах.

Проти червоних – вороги навколо, небезпека з тилу, брак амуніції і військової техніки, слабий залізничний рух, погроза зсередини, господарська розруха, але в них – одна залізна воля, яка не спиниться ні перед чим, навіть не завагається знищити весь нарід, аби тільки досягти своєї мети, і могутня, майже непереможна, пропаганда.