Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Негативні риси Добрармії – це нахил деяких її тилових частин до грабіжництва, здирства і погромів, відсутність щільного злютування між козачими частинами і Добрармією, що, нарешті, й розкололо озброєні сили цієї армії і зруйнувало фронт. До негативних рис треба теж додати незграбність та злочинність тилу.

Армія ген. Юденіча.

Армію, що спиралася на Естонію і на побережжя Балтицького моря, очолював і керував нею відомий ще з війни на Кавказі ген. Юденіч. Як талановитй військовий діяч він користувався великою популярністю (розгром Енвер-Паші в 1914 р. і успішний штурм сильної фортеці Ерзеруму – діло його рук). [42] [20] Це був генерал обережний, що пильнував державного скарбу та добробуту своїх підлеглих. Для всього персонального складу своєї армії ген. Юденіч приховав у банках відповідну квоту, яку кожний співучасник або його родина при ліквідації армії, на випадок неуспіху, мав змогу одержати й забезпечити своє існування хоч на перші часи.

Одначе, на політиці генерал розумівся слабенько. Ні він, ні його цивільні дорадники (Північно-західній уряд) не зуміли зговоритися з Естонією і налагодити з нею бойову співпрацю.

Загалом, генерал Юденіч не схвалював самостійних рішень, а чекав вказівок Верховного правителя.

Ця армія була невеличка – біля 30-40 тисяч бійців. Вона складалася з добре організованого корпусу Родзянка та відважної, але ж із партизансько-бандитським нахилом дивізії відомого в 1919 р. в Польщі отамана Булак-Балаховича.

Армія ген. Міллера.

З північного побережжя Архангельськ-Мурманськ почав наступ генерал Міллер. Його армія була невелика, але добре забезпечена англійцями.

Ще була така козача «група Дутова», що наступала з прикаспійських степів на поволзьке низів'я.

ІДЕЯ ОПЕРАЦІЇ

Здається, пляни цієї грандіозної операції полягали в тому, щоб одночасово наступом з усіх боків відрізати большевиків від усього світу, посісти найродючіші місцевості кол. Росії, а також вугільні і рудні басейни. Стягши таким кільцем центр Росії, примусити червоних капітулювати або ж викликати повстання, хвилі якого зметуть комісарів.

Головні напрямки наступу.

Сибірська армія Колчака відокремлює від Москви увесь Сибір, Урал, посідає центральну частину Волги і зміцнюється в цих районах. Армія Денікіна захоплює побережжя Чорного моря, Донеччину, Кубань і Кавказ.

Отаман Дутов – зв'язок між цими арміями. Дальший крок – генеральний наступ на Москву з півдня армією Денікіна, із сходу – Сибірською.

Армія Юденіча погрожує, а при нагоді і наступає на Петербург; його ліве крило підтримується Велико-Бритійськими панцерними кораблями.

Армія Міллера просувається на південь, її ліве крило шукає дотику з Колчаком, висунувши окремий відділ Північною Двиною і далі залізницею через Котлас. Центром ця армія прямує на Вятку і звідси загрожує Петербургові зі сходу.

Такі, на нашу думку, були пляни білих. Отже, як бачимо, ідея протибольшевиків полягала в тому, щоб унеможливити червоним захист усіх фронтів, на які наступали білі армії, а неухильно стискувати большевиків.

Настрій, що панував у Совдепії, сприяв намірам і операціям протибольшевицьких угруповань.

Населення боляче вже відчуло шкідливість для себе методів червоної Москви і її комуністичних експериментів. Більшість інтелігенції була ворожа до большевиків, селяни теж зненавиділи большевицьку владу там, де вона перебувала довший час; в інших районах, де влада ця ще не далася в знаки, селяни трималися невтрально. Лишався ще прихильним до большевиків деякий відсоток робітників та безземельний авантуристичний елемент і партія комуністів та радикальні кола жидів.

Таким чином, сила білої, чисто російської коаліцїї полягала: 1) в одночасовому наступі і в значному збільшенні своїх армій під час просування вперед; 2) в багатстві баз, на які вона опиралася; 3) в допомозі Антанти військовою технікою, умундируванням і фінансами; 4) в ворожому проти большевиків настрої більшости населення; 5) в активній підтримці з боку більшости російської інтелігенції, яка охоче і в багатьох випадках з ентузіязмом ставала в ряди білих армій.

Слабість білих: 1) відсутність єдиного, авторитетного для всіх, військойого й політичного проводу, який би своєчасно направляв і корегував зусилля всіх армій в їхньому прагненні до однієї мети. Генерал Денікін не завжди зважав на Верховного правителя. 2) Відокремлення армій великими просторами, чому кожна армія покищо діяла в своєму окремому напрямку. Так, Сибірська армія була цілком ізольована, і тільки після захоплення нею Волги малося на увазі ввійти в зв'язок із Денікіном і Міллером. Юденіч і Міллер на далекій півночі були роз'єднані невтральною Фінляндією. У Добрармії висіло в повітрі ліве крило, на північний захід від нього на 1000 верст не було ще бойового спільника, зв'язаного з білим фронтом. 3) Боротьба партій серед російських протибольшевицьких кіл і шкідлива політика більшости с.-р. із Черновим на чолі, які працювали і на білих, і на червоних, а найбільше для своїх партійних інтересів. 4) Помилковий, шкідливий папрямок у національних питаннях: Верховний уряд намагався розв'язати на загальних всеросійських Установчих зборах усі кардинальні питання щодо розмежування з новими державами, які повстали на терені колишньої Росії й уже почали успішно організуватися й жити самостійно. А бувші окраїни домагалися свого визнання і обіцяли тільки після цього взяти активну участь у загальній боротьбі проти большевиків. Взаємовідносини їх із Росією мусіли би остаточно розв'язатися згодом, після упадку червоних.