Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Червоні намагаються утримати Жмеринку – головний напрямок на Київ.

Оперативна Жмеринська група зміцнюється невеликою резервою з Києва. Так само в Жмеринку вскочили деякі відділи спід Ярошенки-Рахни по їхньому розгромі в цьому районі 3-ю дивізію. Загальна кількість – біля 4 тисяч багнетів і шабель.

На Вапнярському напрямку їх бентежить 3-тя дивізія, тому вони спід Одеси підвозять усе нові свіжі сили. Взагалі, найбільшу увагу звернуто червоними на цей напрямок.

Наступ на Проскурів і бої 27.VІІ. Сх. ч. 8.

Наступ на Проскурів почали СС, бо Запорожці спізнилися через непорозуміння (переплутали початок директиви) й почали рух тільки 27.VІІ. Другий корпус наступав уступом позад Запорожців.

27-го Запорожці зломили ворожий опір, вийшли, приблизно, на лінію Скаржинці-Андрійківці-Райківці, кіннота захопила Кудринці та переправи через р. Самець. Ворог залишив Запорожцлм 10 кулеметів, 500 мушкетів та інше майно. СС з боями осягнули Фельштин-Доброгоша.

Галичани трьома бригадами підійшли до Михалполя-Мазники-Охрімівці-Зіньків, (головна їхня увага – на напрямок Деражня-Михалпіль).

Волинську групу, для ліпшого розташування, відведено на північ від Лянцкоруня верст на 20 у район Купин (включно – Чмерівці) включно.

Бої 28.VІІ. Сх. ч. 9 .

28-го наступ провадиться далі. Запорожці натискають на Проскурів і ведуть успішні бої за переправи через р. Самець. Бронєпотяги вже обстрілюють ст. Гречани й Проскурів, СС підходить майже під Чорний Острів. Галичани стягують свої бригади в район Михалполя для захисту Деражнянського напрямку й на шосу Ярмолинці-Проскурів (4-та бригада для атаки Проскурова). Ворог ставить їм незначний опір.

29-го намічено загальний наступ на Проскурів.

О 7-й год. ранку Чорні Запорожці і частини 7-ї дивізії увійшли в Проскурів по невеличкому бою.

В Проскурів так само вмаршувала 4-та Галицька бригада. Чорні кинулися вслід за відступаючим ворогом, навздогнали його, б'ють і женуть на Заруддя.

Большевики висадили міст через р. Бужок; СС вночішньою атакою, після впертого бою (захоплено кулемети й полонених) здобули Чорний-Острів. Ворог у паніці тікає на північ. Кіннота СС, ступаючи у сліди йому, прямує на Миколаєв. СС посуваються на Бужок.

Ситуація до 30.VІІ. Сх. ч. 11 .

На 30-те галичани обсадили всі переправи через Бужок від Ярославки до Орлинців, СС – далі на захід; СС не тільки вийшли на р. Бужок, а й кинулися переслідувати ворога, висуваючися на р. Случ.

2-й корпус до вечора простягнувся на схід і обсадив Деражню-Голосків-Меджибіж. Запорожці стали в районі Проскурів-Гречани в резерві. Розбитий ворог відходить.

Отже, розпорядження виконано до 30.VІІ.

Бої за опанування Жмеринки. Сх. чч. 7 і 11.

Отаман Ю.Тютюнник 26.VІІ. перейшов у рішучий наступ на Жмеринку. Атаку ведено з двох напрямків: дві повстанські дивізії – з заходу, вздовж залізниці Деражня-Жмеринка, Божко – з південного заходу вздовж залізниці Бар-Жмеринка. Наші частини захопили кілька сіл під Жмеринкою: Станіславчик, частину Межигора; наш панцерний потяг бився на Посту-Подільському.

27.VІІ. прибули до отамана Ю.Тютюнника повстанці Летичівського повіту п.н. Подільської дивізії; їх скеровано в обхід Жмеринки з північного заходу.

Завзяті й уперті бої точилися аж до 30.VІІ, але захопити Жмеринку не було сили. 30.VІІ. вже знесилену 2-гу дивізію було відсунуто назад, число її багнетів зменшилося до 400-600. Отаман Ю.Тютюнник іще провадив свої атаки, але його теж відіпхнуто назад. Відчувалася потреба свіжої частини, панцерних потягів та гармат, щоб продовжувати атаки, бо Жмеринська група видала максимум свого напруження.

Оцінка боїв на Жмеринському напрямку.

На протязі чотирьох діб отамани Ю.Тютюнник і Божко ведуть уперті бої і змушують червоних відійти аж до самої Жмеринки. Наші частини наближаються на 4-6 верст до самої станції, але захопити Жмеринку не пощастило ось із яких причин.

Большевики завзято боронилися, ближчі підступи до ст. Жмеринки оплетено дротами; Жмеринку захищало три панцерні потяги; з Києва невеличкі, але міцні частини – школа червоних командирів та інші – надійшли вчасно. У нас відчувався брак гармат, панцерних потягів та набоїв; на весь повстанський кіш було тільки 4 гармати: три польові і одна гірська. У Божка теж лишилося: дві батерії (по дві справних гармати).

Кіш Тютюнника ще не був досить переформований. До того, здається, в момент рішучого удару з рук отамана Тютюнника вирвалася Подільська повстанська дивізія й блукала десь на північ від Брацлава, а безпосередньої участи в ударі не взяла. Вважаю, що її треба було Ю.Тютюнникові тримати ближче до головних сил та безпосередньо керувати, але докладних відомостей у мене немає.