Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Генерал-квартирмайстер Володимир Олександрович Сінклєр, Генерального Штабу Генерал-Майор. Заступав ряд штабових посад підчас Великої війни і командував полком. Це чесна людина, досвiдчений, здібний старшина, знавець військової справи. Лагідний, усидливий і акуратний. Добре розбирався в обставинах.

Неукраїнець і через те, а почасти ще й з властивости свого характеру тримався дуже обережно і навіть в рішучі хвилини, коли вимагалося подати свій авторитетний голос, не висловлювався, уникаючи небажаних нарікань, звичайно не в справі чисто оперативних розпоряджень, а в питаннях, що торкаються взаємного стосування політики та стратегії, боротьби з отаманією і демагогією.

Помішником генерал-квартирмайстра, а згодом – генерал-квартирмайстром був автор. З Начальником Штабу і Ген. Сінклєром ми працювали в повному контакті і взаємній приязні. В Штабі починаючи з Києва так склалися обставини, що мені особисто доводилося майже завжди вести переговори по апаратах з частинами, давати їм завдання, відбирати від них звіти і їх опрацювавши, інформувати на засіданнях Головного Отамана і вищих чинників Штабу та брати уділ в різних нарадах.

В оперативному відділі було багато працездатних старшин генерального Штабу і взагалі цей відділ було добре організовано. Служба звязку працювала також добре. Розвідка була слабшою і це відємно відбивалося на операціях собливо в перший період.

На чолі розвідчого відділу був сотник Коваленко – старшина військового часу. Газетний співробітник. Дуже енергійна людина. У військовій справі – нуль. Українець з походження і контр-розвідчик з переконання.

Помішником по розвідці був Генерального Штабу полковник Липко. Він і вів фактично цей відділ.

На контр-розвідку [11] [11] Сотник Коваленко та Чоботарів робили всі доклади по контррозвідці безпосередньо Начальникові Штабу і тільки йому і з цього боку не підлягали генерал-квартирмайстру. сотник Коваленко направив цілу свою кипучу енергію. Цей відділ було поширено і в нього ввійшов ще й політичний розшук.

Контр-розвідку провадив М. Чоботарів, здібна вольова, але жорстока людина, фахівець по своїх справах. Вони провадили свою працю, спираючися на авторитет Штабу Дієвої Арімiї.

Взагалі Штаб мав майже всі технічні засоби та відповідну організацію і працював з повним напруженням своїх сил.

Наприкінці відступу завдяки героїчним зусиллям Штабу, на бік якого також стала частина преси, вдалося скоротити отаманів, зменшити кількість тактичних одиниць і створити кадри регулярноі армії. Правда, в боротьбі з отаманією ролю відігравав і природний добір: все авантурницьке, випадкове не витримало тягару походу і розпорошилося. Зникали отаманчики, розвіялося багато поодиноких загонів, пішла додому велика кількість мобілізованих козаків, особливо з Лівобережжя, забравши з собою кріси, предмети обмундировання та амуніцію.

В армії залишився, за невеличким винятком (Холмська дивізія), здоровий і дужий елемент, національно настроєний і переконаний противник большевиків.

Було вирішено перевести до кінця квітня строгу реорганізацію української армії.

Числені окремі частини сполучити в 11 дивізій, в кожній по 3 полки піхоти, з одним гарматним полком і кінною сотнею. Для зручнішого керування ними і маневрування позводити ці дивізії в окремі групи, по 2-3 дивізії. В кожній групі до груп малося додати по бригаді кінноти та важку полкову гармату. Корпуси яко тактичні одиниці касувалися.

На жаль, поляки й большевики своїм погодженим наступом стали на перешкоді до закінчення цієї організації і цілковитого її переведення в життя.

На початок наступоної кампанії до розпорядимости нашого командування були такі сили: Група Січових Стрільців – 10 та 11 дивізії С.С. і 9 Залізнична. Штабів для 10-тої та 11-ої дивізій ще не було сформовано і Штаб групи керував всіма своїми частинами безпосередньо, що відбивалося негативно на операціях цієї групи.

Командував групою отаман Коновалець, старшина австрійської служби, діяльний творець січовиків. Був командиром корпуса С.С. при наступі на Київ війська Директорії. У Києві вiдiгравав видатну ролю командира Осадного корпусу. Розумна людина, дуже честолюбна, чудово орієнтувався в різних політичних течіях. Уміє підтримувати свій авторитет і заступництво перед підлеглими і здобути від них поваги. Бойове керівництво військом він покладав на своїх начальників штабів, даючи їм вільну руку і санкціонуючи їх розпорядження.