Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Необхідно зазначити, що в Українській армії всеж таки було остільки здорове коріння, що в її лавах залишався великий відсоток дуже гарних як кадрових, так і молодих старшин, що відзначились уже в часі Великої війни.

Цьому безщасному старшинству доводилося боротись зі своїми отаманами, з большевиками і до того ще підтримувати лад у частинах.

6. Брак належної дисципліни в частинах і принесення політики в армію. Різні партії провадили у війську агітацію, набуваючи собі прихильників, не розбираючи в засобах і не дбаючи про боєздатність армії.

7. Великий брак огнеприпасу, амуніції та обмундировання і цілковита неналагоженість що до всілякого роду постачання.

8. За браком палива та з іншого приводу, над чим я спинятися не буду, залізниці працювали дуже слабо і несправлялися з оперативними перевозками, а це утрудняло маневрування і керування військом. А треба сказати, що особливо в Київський церіод наші малоорганізовані частини вели операції головним чином по залізничних лініях, часто в ешелонах.

9. Симпатії частини селянства та робітників до большевиків («вони нам рідні брати і б'ються за землю і волю»). Інтелігенція, що була вихована на російській культурі, хоч і була ідейним ворогом большевиків, у більшості не співчувала повній самостійності України і не подавала необхідного підтриму Директорії. Власної ж суто-національної інтелігенції було замало та до того вона не йшла спільним фронтом.

10. Разом з тим треба зазначити й короткозору політику Антанти, що не зуміла оцінити ролю України в боротьбі з большевизмом. Держави Згоди вживали всіх зусиль, щоб ослабити Україну, замісць використати ії молоду енергію і національне піднесення.

Взагалі ж скрипів цілий державний механізм. Уряд не мав ні часу ні змоги уповні налагодити працю при такому тяжкому стані.

Коротенько розглянемо, що з себе уявляла Українська армія в момент катастрофи і з допомогою яких сил та засобів вона почала свій наступ.

На чолі всіх озброєних сил України був Головний Отаман Симон Васильович Петлюра. Йому належала вся військова влада, як Верховному Вождю. Він же був і Головою Директорії.

Отаман Петлюра є видатний член Української Соціял-Демократичної Партії і герой повстання проти гетьмана. Симон Васильович це найбільш популярна людина на Україні. Військо любило його й вірило; також вірили йому всі в більшості соціялістичні партії. Большевики дуже рахувалися з Отаманом Петлюрою і не жалували коштів для агітації проти нього і тим спричинялися до ще більшої його популярности серед населення України.

Взагалі Отаман Петлюра був центральною фігурою українського національного руху. В зосередженні в одних руках цілої горожанської і військової влади була його сила, але тут же була й слабість його.

Партії мали великий вплив на От. Петлюру. В довіря до нього нерідко закрадалися люди негідні, корисливі, честолюбці, що удавали з себе або мучеників за українську ідею або ж борців за соціяльні змагання бідного люду. Вони зловживали іменем і авторитетом От. Петлюри і шкодили справі.

Це відбивалося й на військових справах, особливо в Київський пeріод і наступний за ним, коли траплялися призначення на відповідальні командні та штабові посади осіб невідповідних, а іноді й шкідливих для справи. [9] [9] Недалеко за прикладом: декілька місяців командував залізнодорожним корпусом отаман Бень, лише фельдфебель з австрійської армії.

У той період, який ми тут розглядаємо, призначення на вищі командні та штабові посади переводилось з розбором і з більшою обережністю.

Головному Отаману безпосередньо підлягали Військовий Міністр і Наказний Отаман. Особу Військового Міністра висували урядові партії.

Начальник Головного Управління Генерального Штабу підлягав В. М. безпосередньо. Не було Начальника Генерального Штабу в широкому розумінні цього слова. Треба зазначити, що Головне Управління Генерального Штабу після розгрому в Києві, зробленого в його особистому складі генералом Осецьким, відігравало незначну ролю. У ньому було лише, чотири старшини Генерального Штабу. Решта ж старшин Генерального Штабу заступали Штабні посади в армії (відокремившись від Ген. Штабу).

Наказний Отаман мав ті права, що й Гoловнокомандувач арміями. Наказний Отаман – генерал-майор російської служби Олександер Вікторович Осецький, учасник Великої Европейської війни.