Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

У липні 1918 p., заручившись підтримкою Українського Національного Союзу, Рада Січових Стрільців почала клопотатися про відновлення формації. Внвслідок ускладненої політичної обстановки, тиску проросійських кіл, гетьман був зацікавлений у відданому національній ідеї війську. Після переговорів з делегацією у складі Є. Коновальця, А. Мельника, М. Матчака й В. Кучабського П. Скоропадський 23 серпня віддав наказ про формування Окремого загону Січових Стрільців у складі чотирьох піших сотень, кулеметної сотні, кінної розвідки і гарматної батареї. На листопад 1918 р. загін нараховував 46 старшин, 816 підстарший і стрільців, мав 12 кулеметів, 4 гармати.

Прагнучи виграти війну до прибуття на фронт американських військ, німці в березні — липні 1918 р. провели на Західному фронті 4 наступальних операції, проте досягли ціною тяжких втрат лише тактичного успіху. 8-15 серпня союзники завдали удару у відповідь в ході Ам'єнської операції. Головну роль в наступі на Марні 15–17 липня і обороні 8-15 серпня відігравали 2-та та 18-та німецькі армії.

Малінов Олександр (1867-?) у вересні-листопаді 1918 р. очолював коаліційний уряд Болгарії.

фоп Гінце П. - штатс-секретар відомства закордонних справ Німеччини.

Иоффе Адольф Абрамович (1883–1927) — учасник революційного руху з 90-х pp. XIX ст., член компартії з липня 1917 р. Учасник Жовтневого повстання 1917 р. у Петрограді, голова Військово-революційного комітету.

У 1918 р. очолював російську делегацію на переговорах з країнами Четвірного союзу в Брест-Литовську, потім був комісаром іноземних справ і соціального забезпечення, послом РРФСР у Німеччині. Як діяльний учасник інспірування в Німеччині революції, висланий звідти з усім штатом посольства 6 листопада 1918 р.

У 1919 р. — член Ради робітничої і селянської оборони радянської України, 1920 — нарком Державного Контролю УРСР. З 1921 р. на дипломатичній роботі. Вкоротив собі віку.

«lhre Durchlauchi» — «Ваша Світлість» (нім.).

Мабуть, йдеться про Дурново Петра Миколайовича, (1845–1915). У 1884–1893 pp. він очолював Департамент поліції, у 1900–1905 pp. був товаришем (заступником) міністра, а в 1905–1906 pp. - міністром внутрішніх справ Росії. Вживав жорстких заходів для придушення революційного руху, що не могло не імпонувати Вільгельмові II у скрутний для німецької монархії час.

Крім того, у лютому 1914 р., очолюючи праву фракцію Державної Ради, П. М. Дурново подав цареві меморандум, в якому доводив, що війна Росії з Німеччиною суперечить інтересам обох держав, призведе до військової поразки Росії, революції та загибелі самодержавства.

Його брат, Іван Миколайович Дурново (1830–1903), був міністром внутрішніх справ Росії у 1889–1895 рр. і головою Комітету міністрів у 1895–1903 рр. Обидва доводилися дядьками дружині гетьмана П. Скоропадського.

Див. примітку 129:

Фон Гінденбург (von Hindcnburg) Пауль (1847–1934) — військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал німецької служби. Під час Першої світової війни з листопада 1914 р. командуючий військами Східного фронту, з серпня 1916 р. — начальник Генерального Штабу, фактичний головнокомандуючий.

Президент Веймарської республіки (1925–1934).

Людендорф (1865–1937) — військовий, політичний діяч, генерал інфантерії німецької служби. Під час Першої світової війни з листопада 1914 р. — начальник штабу Східного фронту, з серпня 1916 р. — Перший генерал-квартирмейстер Штабу Верховного командування. З серпня 1914 р. фактично керував діями на Східному фронті, а з серпня 1916 — діями всіх збройних сил Німеччини. З 26 жовтня 1918 р. — у відставці.

Союз Спартака — назва з листопада 1919 р. революційної організації, що об'єднувала німецьких лівих соціалістів. Виникла за часів Першої світової війні.

Засновниками й керівниками були К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Ф. Мерінг та ін. Перебуваючи на нелегальному становищі, організація вела значну пропагандистську роботу, мала свої відділи в окупованих Німеччиною країнах, активно працювала з військовополоненими та серед австро-німецьких військ на території України. Відіграла значну роль у підготовці в Німеччині революції. Згодом стала складовою частиною комуністичної партії Німеччини.

Метою аграрної політики гетьманської адміністрації було створення численного шару середніх селян-хліборобів, які б віддали землю за викуп від продажу великих маєтків, не більше 25 десятин в одні руки. Мета наділення землею усіх безземельних і безгосподарних селян не ставилася.