Орхан Памук - Біла фортеця

Увечері Ходжа розповів, що падишах хотів почути тлумачення історії з русаком. І коли черга нарешті дійшла до Ходжі, він повідомив, що для падишаха ця подія символізує раптову сутичку з ворогами та додав, що все обійдеться. Недруги Ходжі почали заперечувати таке пояснення, у якому падишах ніби уподібнювався зайцеві, однак падишах заспокоїв галас, серед якого лунав голос і нового астролога Ситки-ефенді, й сказав, що прислухається до слів Ходжі. Потім, спостерігаючи, як соколи розтерзали до смерті орла чи як пси розірвали на шматки лиса, який з усіх сил оборонявся, він сказав, що левиця народила двох левенят, самця та самку, і що він у захваті від книги про тварин. А ще він запитував про блакитних крилатих биків, що мешкають у долині Нілу, та рожевих котів. Ходжа святкував тріумф перемоги, однак його не полишало відчуття тривоги і страху.

Набагато пізніше ми дізналися, що в палаці відбувалися заколоти. Кьосем-султан, заручившися підтримкою начальника яничар, хотіла вбити падишаха з матір'ю і на його місце посадити сина, принца Сулеймана. Однак їй не вдалося здійснити свій задум. Кьосем-султан душили, поки в неї з рота та носа не пішла кров і вона не померла. Про останні події Ходжа дізнавався із пліток своїх друзів-телепнів зі школи муваккітхане.

Восени він укотре хотів зайнятися космографією, але зневіра знову обізвалася в душі його тяжким сумом: потрібної обсерваторії не було, а невігласи недооцінювали значення вивчення зірок, і зірки, у свою чергу, не звертали на них уваги. Прийшла зима, повільно стелилися насуплені дні, як несподівано ми дізналися, що пашу знову спровадили в заслання. Власне, підступники-вороги і його нахвалялися знищити, одначе мати падишаха Валіде-султан [23] Титул матері султана за часів Османської імперії. не погодилась на те, а наказала відібрати майно та зіслати до Ерзінджана. [24] Місто у східній частині Туреччини. По тому нам нічого не було відомо з його життя, лише з часом ми отримали звістку про його смерть. Відтак Ходжа сказав, що відтепер йому нема кого остерігатися та й поклони бити вже не треба, він провадив, що став незалежним, тому нікому нічого не винен, не знаю, наскільки при цьому він почувався в боргу переді мною за набуті знання. Його не охоплювало сум'яття ні перед малолітнім падишахом, ні перед його матір'ю, він ніби промовляв: або пан, або пропав, та вдома Ходжа поводився, як те несміливе ягня, смирнів, живучи між книжками, і ми планували написати нову працю про рудих американських мурах.

Ту зиму, як, до речі, і всі попередні та й подальші, ми провели вдома, майже не витикаючи носа; життя збігало одноманітно. Холодними ночами ми сиділи на нижньому поверсі, куди через димар, а потім двері вривався пронизливий пойраз, і до ранку розмовляли. Він більше не принижував мене, не дорікав, ба, здавалося, не наважувався цього робити. Я пояснював це тим, що ні падишах, ні його оточення не цікавилися Ходжою, його ігнорували. Час від часу, як часто це траплялося зі мною, він помічав нашу схожість, дивлячись на мене, бачив себе, і мені було цікаво: які думки при цьому снують в його голові? Ми закінчили ще один довгий трактат, присвячений тваринам, але він залишався лежати на столі. Ходжа продовжував працювати, не йшов до палацу, бо паша був ще у засланні, а він не переносив нових радників при дворі, не хотів з ними зустрічатися й терпіти сморід із їхніх пельок. Інколи, якщо набридало цілісінький день бити байдики, я відкривав трактат, гортав його сторінки, розглядаючи намальованих мною ж пурпурових коників та летючих риб, і мені було цікаво, які думки навіюватимуть падишахові ці сторінки, коли книга потрапить до його рук.

Ходжу покликали до двору лише на початку весни. Малолітній падишах дуже зрадів, побачивши його. За словами Ходжі, з вогників в очах султанчика було зрозуміло, що він з нетерпінням чекав їхньої зустрічі і лише через дорослих телепнів, які його оточували, не мав змоги запросити мого двійника до двору раніше. Падишах відразу заговорив про змову Кьосем-султан, наголошуючи, що Ходжа передбачив цю небезпеку, власне, як і те, що падишах не постраждає від заколоту і вийде сухим із води. Тієї кривавої ночі хлопець аніскільки не злякався, бо згадав про зрадника-пса, що хотів загризти русака, та в нього нічого не вийшло. Падишах пишно славив здібності Ходжі й наказав винагородити його добрим наділом землі в гарній місцині. По цьому падишах змінив тему, і Ходжі не лишалось нічого, як залишити султанські покої. Настанок його сповістили, що грамота про земельний наділ буде готова на кінець літа.