Улас Самчук - Темнота

— Ой, ой! Страшно стало! Організує, кажеш, троцкістів? Ха-ха-ха!

— Твоїм коштом, — додала Наталка. — А Іванова, як хочеш знати, не ти викинув, а вони — намовили дурня і той послухав. Перцов. Брильянти крав, а тепер в політику бавиться чужим коштом.

— А ти ж звідки все те знаєш — мудра? — примирливо проговорив Іван.

— Моє діло — знаю. І тобі кажу: це може дорого тобі вийти. Тепер ти своїми власними руками знищив одинокого свого прихильника.

— Прихильника? Ха-ха-ха! Цікаво, що було б, коли б так там повірили твоєму прихильникові.

— Кажу ж, що це їх робота.

— Ну, ну! Гаразд, гаразд! Лише не крякай, роби своє діло і не горюй. Добраніч!

І Іван пішов до себе. Людмили не було дома. Проходячи через її кімнату, він кинув поглядом на її речі, глянув на її письмовий стіл, але не зупинився, пройшов далі, був смертельно втомлений, ліг і заснув сном мертвого.

На другий день його бачать, як звичайно у різних місцях, ніби нічого й не сталося, і, як звичайно, головна його турбота — пункт номер 175, як ствердження нафтоносности його царства. Де б не був і що б не робив, а на пункті 175 хоч на хвилинку побувати мусів і разом в душі боявся, що може і на цей раз не вигоріти.

А турбот усе збільшувалось. Справа, що її нагадала Наталка, почала також його цікавити. З усіх боків зриви, туфта, головотяпство, а тут ще й це. Почав організувати власну, внутрішню розвідку, підшукувати своїх, певніших людей. Довгий час не можна було підшукати бухгальтера, а тут Москва наглить, вимагає піврічного балянсу. Пригадали старого бухгальтера, колишнього білого офіцера Самоцвіта, якого вже давно викинули на вулицю за пияцтво, десь там в Усть-Вимі витягнули його з шинку, притарабанили до Мороза. Мороз покликав Осипенка і каже:

— Візьми ось цього красуня, запри до канцелярії і поки не буде балянсу не випускай. — І так сталося. Самоцвіта заперли, дали йому пляшку горілки, сала, хліба, огірків, аритмометр, мішок бухгальтерської писанини Перцова, що в ній і чорт не розбереться, і записку від коменданта: «Не побачу тебе поки не буде балянсу, а не зробиш — до смерти не жди краплі горілки». Перший день Самоцвіт пив, їв, раював. Другий — його пекла згага, він метався, кричав, бив у двері. Третього дня затріщав аритмометр… А два дні пізніше заключний, піврічний балянс зо всіма окрасами був готовий.

Мороз помітив одразу, що все це від початку до кінця творчість самого Самоцвіта, але все зроблено вміло, часу на виправку нема, балянс пішов до Москви, а за два місяці прийшла відповідь: «Перевірка вашого балянсу дала позитивні результати. Балянс прийнято без змін. Головному бухгальтеру видати на наш рахунок премію сто п'ятдесят карбованців і костюм з ларька».

Мороз покликав Самоцвіта, видав йому премію, талон на костюм і наказав йому робити балянс спражній. Самоцвіта розпирала пиха, ходив пару днів індиком і все спостерігав, яке враження робить на публіку його новий костюм. До того часу він носив одяг, від якого на кілометр несло смородом і його оминали. Тепер його лише страх тягнуло зайти до першої-ліпшої курилки в Кожві і всі ті свої карбованці просмолити за одним присядом, але на ньому був новий костюм, і це його стримувало. І розважав при тому:

— Думав — Мороз сволота, а диви помилився. Спробую, спробую! Ще раз спробую… — І спробував. І був бухгальтером, і служив Морозові з собачою вірністю, і став його найкращим інформатором.

Не мало клопотів має Мороз із своїми корабельнями. Набудувалось їх у різних місцях, а толку мало. Корабельня Кожва другий рік дає самі зриви, а тоннажу потрібно до зарізу, на Воркуті гори вугілля, вся північ кричить за паливом.

Щоб помогти Кожві Мороз закупив сплав Ліспромхозу — три з половиною тисячі кубометрів, що випадково застряг три кілометри вище Кожви. Купив він його за безцін, але лихо — зима на носі, а до криги дерево мусить бути на сухому. Мороз кличе керівника корабельні Масльоху і каже:

— Товаришу Масльоха! Ти знаєш, що ми вчора закупили сплав. До криги має бути все те на березі. Завдання, як бачиш, ударне, виконаєш — нагороджу, не виконаєш — ти, Масльоха, людина з головою — сам розумієш.

Не спалось Масльосі тієї ночі, а вранці кличе він найстаршого свого прораба Князева і каже:

— Михайле Михайловичу — визволяй!

— Що там сталося? — каже Князев.

— До криги треба весь отой сплав висадити на берег.

— Здуріли! Не сьогодні-завтра вода стане, — каже Князев.

— Візьмись! Голубчику! Докажи! Визволь!

— Я вже доказував, — каже той. — На баркасах. Диви скільки фурункулів висипало.